За інформацією: Суспільне Чернівці.
Петруня Колодрівська біля могили онука. Суспільне Чернівці
У жовтні 2022 року Владислав пішов до центру комплектування за довідкою, яка була йому потрібна для роботи. Додому повернувся зі звісткою, що йде на фронт. Жінка каже, що відмовляла його від служби й що він міг не йти воювати, бо мав вроджену бронхіальну астму та не служив в армії. Однак внук її не слухав.
"Він був впевнений, що піде. Я і не переживала. Він прийде живим і неушкодженим з війни. Обрав бути снайпером. Я не могла усвідомити, що він з такої дитини зробився таким чоловіком. Таким самостійним", – розповідає Петруня.
Владислав Колодрівський. Петруня Колодрівська
Жінка пригадує, що перед виїздом на останнє завдання Владислав був у розмові неспокійним. Розповідав, що з першої групи, яка йшла на це завдання, ніхто не повернувся, а з другої – вижили тільки двоє бійців. Це була їхня остання бесіда.
В середині лютого 2023 року Владислав мав приїхати додому у відпустку та планував одружитися. Однак ввечері 3 лютого із завдання він не повернувся, а його тіло змогли евакуювати не одразу. Опізнали його за татуюванням Зевса на руці.
"Я дзвонила побратимам. Казала, що я – його бабуся. А мені кажуть, що Влада вже немає. Він сказав, що вони їхали, впав снаряд, розбив та спалив все. Їх десятьох зібрали, і всі загинули, а Владика пошматувало найдужче", – розповідає жінка.
Петруня Колодрівська. Суспільне Чернівці
Побратим загиблого на позивний Блек розповідає, що у той день Владислав їхав відкритою ділянкою дороги і російський дрон їх вистежив. Росіяни здалеку вели автівку українських бійців та поцілили в неї з протитанкової ракети.
Блек познайомився із Зевсом у навчальному центрі. Обоє були вмотивованими добровольцями та хотіли долучитися до війська ще на початку повномасштабного вторгнення, каже військовий. Служили в одному підрозділі у 25-й повітряно-десантній Січеславській бригаді.
"Він казав, що хотів бути снайпером з дитинства, бо це вважалося елітною діяльністю. Але людина просто знала, що має зробити у своєму житті і чого хоче. В нього не було страху – щонайменше перед ворогами", – розповідає побратим загиблого.
Блек каже, що дізнався про загибель Владислава під час своєї відпустки й до останнього сподівався, що він живий.
Владислав Колодрівський. Петруня Колодрівська
Капелан бригади, де служив Зевс, Любомир Свистун каже, що російські військові першочергово полюють на снайперів. Зараз бригада перебуває на Покровському напрямку.
"Я чув від побратимів про мужність та харизму Зевса. Молодий хлопець. Жив з бабусею й справді міг уникнути тієї війни, сховатися. Але наш Зевс був не таким й ніколи не ховався за спинами побратимів – йшов вперед. Герої не вмирають, коли ми за них молимося та пам'ятаємо, що вони зробили", – каже капелан.
Владислав Колодрівський загинув у 27-річному віці. З ним прощалися у лютому 2023 року в Заставні. Бабуся військового каже, що планує поїхати у місце його загибелі.
"Луганська область, село Червонопопівка Сіверськодонецького району. Я ще там буду. Це дуже важливо, бо там – його душа. Мені здається, що як я там буду, то мені на душі полегшає. Хочу там крикнути на всю Україну, тоді буду спокійнішою. Я б вже туди їхала, але немає як – війна".
Прощання з Владиславом Колодрівським у Заставні. Youtube/Заставнівська міська рада
Читати ще
Читати ще
Від футбольного поля — до захисту України: історія двох військових з Буковини, які дружили та загинули в один день
Читати ще
Кидали у котел згорати: військовий із Чернівців про полон, в який потрапив у 19 років
Читати ще
Прожив місяць під танком й майже рік у полоні: історія військового з Буковини Чучка
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
