За інформацією: Суспільне Чернівці.
Звільнений з російського полону буковинець Віталій Даниловський. Суспільне Чернівці
"Так хотів яблука, щоб з'їв качан зі смітника"
У в'язниці Віталія утримували 11 місяців. Мав там роботу – встеляв асфальт. За це полоненим платили цигарками, але цю "зарплату" віддавав побратимам, бо сам не курить. Каже, до полонених, які працювали, було трохи краще ставлення.
"Я просто любив працювати, не хотів сидіти. Якщо у полоні будеш працювати, то над тобою будуть менше знущатися. Бувало, що не працював, то мав проблеми", – розповідає буковинець.
Після трьох місяців у полоні чоловіка вперше побили: застосовували шокери та дубинки – так зламали ребра. Також полоненій постійне недоїдали.
"Хотілося якогось яблука, молока. Чув, як хтось ніс піцу, й вона дуже пахла. Навіть хтось викинув качан яблука у смітник, то я дістав його й повністю з'їв – викинув тільки насіння. Мені не було соромно, настільки хотілося яблука – за десять місяців жодного не дали".
Віталій Даниловський. Суспільне Чернівці
"У полоні снилися дивні сни"
У полоні Віталію снилися діти, особливо найменший – його чоловік бачив, ще коли тому був один рік. Також снився білий верблюд. Чоловік вважає, це був знак, що його чекають. Напередодні звільнення мав сон про березовий сік й вірив, що у березні буде вдома.
"Снилося багато дивних снів, але дійсно – в березні я був вдома. Якраз на мамині іменини. Я був шокований. 18 березня я не міг подзвонити й привітати її, але ввечері 19 березня мені дали телефон і я подзвонив мамі".
Віталій був сьомим у списку на обмін – його обрали серед 580 полонених. Переліт з в'язниці до України тривав добу й відбувався через Білорусь. Потім тривала реабілітація.
Найменший син Віталія. Суспільне Чернівці
Віталій Даниловський разом із сином. Суспільне Чернівці
Зустрічали з полону всім селом
Коли Віталій повернувся з реабілітаційного центру на Буковину, його зустрічали односельці та родина. На його честь влаштували концерт у місцевому будинку культури. Каже, не очікував такої зустрічі.
"Думав буде орієнтовно п'ять людей. А при вході було людей з п'ятнадцять. Думав, це все для мене? Обіймають мене один, другий, десятий. Кажуть, йди всередину, там на тебе чекає більший сюрприз. Дивлюся, всюди люди. Концерт має бути".
Зустріч Віталія Даниловського у Веренчанці. Facebook/Веренчанська територіальна громада
"У власній хаті почувався чужим"
Віталій розповідає, коли зайшов у свій дім, то спершу відчув себе чужим. Поки був у полоні в хаті багато що змінилося.
"Я не впізнав нічого. Стояв й не знав, де мені присісти. Тримав рюкзак й не знав, куди йти. Було враження, що у гостях. Ходив, щось шукав. Не міг знайти себе. За годину зібрався й поїхали з родиною в центр. Не міг сидіти на місці".
Віталій Даниловський разом з родиною. Суспільне Чернівці
На третій день чоловік почав звикати, що тепер перебуває вдома. Каже, за кілька тижнів звикне остаточно. Водночас досі не може повірити, що повернувся з полону.
"Багато хто сумнівався. Десь на 70% хлопці сумніваються, що повернуться додому. Слухали пропаганду, що Америка та Європа відмовилися від нас. Що маємо запас на місяць й українці більше не будуть відбиватися".
Зараз Віталій поставив собі завдання – відремонтувати мотоблок, бо хоче возити на ньому дітей.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
