«У мене дві ноги були перебиті, одна була відірвана», – Сергій Головач, старший солдат 15 окремого гірсько-штурмового батальйону 128 бригади розповів в інтерв’ю в авторській програмі Алли Спрінчінат про те, що війна його змінила, але не зламала, та про те, чому пішов служити сапером і життя після повернення з війни.
У цьому відео:
«Я ні на секунду не шкодую, що я пішов у військомат, не шукав варіантів для ухиляння, а добровільно пішов воювати. Відслужив як міг»
« На війні є звичайний страх, а є панічний страх і головне не дозволити собі увійти в цю паніку. Треба навчитися буди врівноваженим»
«Хочу наголосити для хлопців, які проходять навчання перед війною, щоб вони ставилися до цього відповідально, тому що потім від цього залежить їх життя. На власному прикладі розкажу. Під час навчання, я накладав товаришу турнікет на руку, а там під ним була ручка і це рахувалося грубою помилкою, бо воно не перетискає артерію і людина стікає кров’ю. І коли вже на війні мені відірвало ногу, побратим почав накладати мені турнікет зверху на прилад, який був у мене в кармані. Я одразу ж зробив зауваження і ми перекрутили турнікет. Якби не та ситуація в «учебці», я б втратив кров».
«Мій товариш військовий, знаходиться на лікуванні. Він публікує в соцмережах пости про збір коштів на ліки. Так не повинно бути. Це соромно, 850 гривень на місяць від держави. Це соромно» .
«Для військових, які повертаються з війни держава повинна забезпечити доступність. Перш за все!!! Під’їздів ні до чого нема, дорогу перейти людині на інвалідному візку – не реально. МСЕК у Чернівцях знаходиться на другому поверсі, як нам туди дістатися?»
«Я хочу щоб хлопці після війни поверталися до життя, щоб війна з ними не залишалася назавжди. Тому ми з дружиною плануємо створити такий центр, де побратими зможуть пройти психологічну реабілітацію»
«Ранить, коли тобі на вулиці люди дають гроші, хоча може люди це роблять з добрих намірів, але особисто мені це не дуже приємно. Коли ви бачите військового на протезі, в інвалідному візку – просто подякуйте».
