-
Кирило і Онуфрій: що тепер? (Фото АР)
Верховна Рада України 20 серпня ухвалила закон “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”, більш відомий як закон про заборону РПЦ. Документ внесли до парламенту ще півтора роки тому, він багаторазово обговорювався, збільшився удесятеро за рахунок ухвалених правок, і тепер депутати за нього проголосували. Потенційно законодавчі зміни торкнуться кількох тисяч парафій по всій Україні, пише Настоящее время.
Журналісти НВ розповідають, коли цей закон запрацює, як застосовуватиметься, як зміниться життя звичайних парафіяльних громад і що робитимуть священики, які потрапили під дію заборони.
Законопроект, за який проголосувала Верховна Рада України, було розроблено профільним органом – Державною службою України з етнополітики та свободи совісті (ГЕСС) та подано до парламенту кабінетом міністрів України. Все це робилося за прямим дорученням президента Володимира Зеленського: саме з його указу 1 грудня 2022 року розпочалася нова сторінка церковно-державних відносин в Україні. Зеленський наказував розробити законодавчий механізм, який унеможливлював би діяльність у країні релігійних організацій, “афілійованих з центрами впливу в Російській Федерації”.
У першому читанні законопроект ухвалили ще у жовтні 2023 року. Друге читання відкладали довго: держслужба з етнополітики та свободи совісті та депутати не могли досягти компромісу. Спочатку законопроект являв собою невеликий текст – всього дві сторінки . Після сотні правок документ розрісся вдесятеро – у прийнятому законопроекті 23 сторінки .
У чому суть закону?
Спочатку в законопроекті йшлося про те, що в Україні не допускається функціонування релігійних організацій, афілійованих із країною-агресором. Тобто йшлося не лише про РПЦ, а й про інші російські церкви, наприклад РПЦЗ та церкви старообрядців. Насправді це означало таке: ГЕСС проводить експертизу, виявляє релігійні організації, афілійовані з керівними центрами у Росії, і попереджає. У громади є місяць на виправлення документів та відмови від зв’язків із РФ. Якщо цього немає, то держслужба етнополітики подає до суду, і вже суд приймає рішення про ліквідацію релігійної громади.
Але проблема в тому, що в Україні, на відміну від багатьох інших країн (насамперед від Росії), церква сама по собі не є єдиною юридичною особою. У правовому полі це тисячі окремих, самостійних юридичних, пов’язаних лише приналежністю до цієї церкви – але з об’єднаних офіційної єдиної структурою.
Таким чином, реалізація закону на практиці вимагатиме від держави позиватися до кожної окремої громади. За різними даними, на сьогодні у церкви Московського патріархату в Україні від восьми до дев’яти тисяч громад на підконтрольній Києву території. У кожному разі громада, програвши справу у першій інстанції, зможе подати апеляцію.
Передбачаючи це, законодавці прописали у документі, що апеляційною інстанцією у таких справах буде одразу Верховний суд, його рішення стане остаточним, а касації не буде. Це скорочує можливості для потенційного відповідача: у громади виявляється менше інстанцій для захисту, ніж учасник звичайного цивільного процесу. З іншого боку, така справа швидше зможе вийти з національного рівня на рівень ЄСПЛ, якщо громада вирішить відстоювати свої права в Європейському суді.
Подаючи позов до громади, українська держава має довести, що вона – кожна конкретна громада у селі чи місті – справді афілійована з РПЦ. У статутних документах такі речі зазвичай не прописують: там може бути прописаний зв’язок з єпархіальним центром або Київською митрополією УПЦ МП, але не безпосередньо з РПЦ. У початковому документі це було слабке місце, зазначалося під час обговорення. Тепер до законопроекту додали положення про подвійну афілійованість. Якщо конкретна громада в селі має зв’язки з єпархією, єпархія – з центральною митрополією, а остання – з РПЦ, то існування такого “ланцюжка” достатньо для того, щоб говорити про афілійованість кожної конкретної громади з РПЦ загалом.
Критерії афілійованості у законі описані такі: наявність згадок РПЦ у статутних документах українських громад та, навпаки, згадування у статутних документах РПЦ своїх філій в Україні. Ієрархи УПЦ Московського патріархату у травні 2022 року заявили, що вийшли зі складу РПЦ, і, відповідно, її статут більше не є актуальним для українців. Однак тепер цього недостатньо: депутати Ради уточнили у законі, що доказом припинення афілірованості може бути публічна заява українських ієрархів про небажання перебувати у складі РПЦ, підтверджена відповідними документами. Таким документом може бути офіційний лист на ім’я патріарха або Синоду РПЦ про вихід зі складу Московської патріархії та її керівних органів.
Заборона РПЦ та “руского міра”
Крім обмежень та критеріїв, які можуть бути застосовані до громад Української православної церкви Московського патріархату, у законі прямо прописано норму про заборону Російської православної церкви як інституції. В обґрунтуванні йдеться про те, що РПЦ “є ідеологічним продовженням держави-агресора” і “співучасником військових злочинів і злочинів проти людяності, що скоюються від імені Російської Федерації, та ідеології ”руского міра”.
Таким чином, згідно із законом, сама РПЦ як іноземна для України релігійна організація забороняється в країні повністю, а для її української філії – УПЦ МП – діє вищеописана процедура попереджень.
Сама собою ідеологія ” руского міра” і проповідування цієї ідеології через релігійні громади теж забороняється законом. Цю ідеологію названо “неоколоніальною доктриною, в основу якої покладено мету знищення України, невизнання суверенітету України та інших держав, насильницьке розширення російського наднаціонального імперського простору, військове вторгнення в інші держави та розширення канонічної юрисдикції території РПЦ за межі території РФ”.
При цьому у пункті 2 статті 1 закону йдеться про те, що жодне з його положень не може бути інтерпретовано як обмеження свободи віросповідання та переконань.
Фото УНІАН
Коли закон почне діяти?
Після голосування у Раді закон має підписати президент Володимир Зеленський. Після цього текст опублікують у офіційному виданні “Голос України”. І лише за 30 днів після цієї публікації він офіційно почне діяти. Потім держслужба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) протягом трьох місяців має сформувати нормативно-правову базу із підзаконних актів. На підставі цих актів буде створено експертну групу, яка і почне вивчати документи УПЦ МП.
При цьому ДЕСС вже проводила експертизу статутів УПЦ МП та виявила наявність підпорядкованості УПЦ стосовно РПЦ. Якщо після ухвалення нового закону церква нічого в них не змінить, цей документ може бути взятий за основу для запуску подальшої процедури.
Якщо у документах громад УПЦ МП знайдуть порушення закону, їм мають видати попередження. На його виконання громада має місяць, з можливістю продовження – ще до двох місяців максимум. Також громада може оскаржити самі порушення ДЕСС – на розгляд цих скарг дається місяць. Якщо скаргу не задоволено та документів не виправлено, держслужба етнополітики подає на громаду до суду.
Суд має місяць на розгляд справи по суті та винесення остаточного рішення. У разі ухвалення рішення про ліквідацію суд створює комісію для припинення діяльності релігійної громади.
Поки що незрозуміло, як описане працюватиме на практиці, якщо врахувати, що, за даними джерела “Настоящего времени”, у штаті ДЕСС на сьогодні лише один юрист.
Окремо у документі зазначено, що якщо громада користується майном державної чи муніципальної власності на правах оренди, то в неї таке майно заберуть протягом двох місяців після визнання її афілійованою з Росією. Для цього не потрібно рішення суду, договір оренди просто автоматично буде розірвано. Втім, між розірванням контракту на папері та фактичною передачею майна можуть пройти роки, показує найгучніший приклад такого “виселення”: у господарських судах Києва досі продовжуються розгляди щодо будівель Києво-Печерської лаври, договір про оренду яких УПЦ МП не продовжили ще в на початку 2023 року.
У будь-якому випадку за буквою закону від його ухвалення до реальної заборони тієї чи іншої громади пройде не менше дев’яти місяців , каже голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.
Що робити священикам?
У разі визнання їхніх громад афілійованими з РПЦ варіантів розвитку подій для священиків та віруючих Московського патріархату в Україні небагато. Їм доведеться або перейти до автокефальної Православної церкви України, затвердженої за попереднього президента Петра Порошенка, або зіткнутися з наслідками ліквідації громади як юридичної особи – тобто залишитися без приходу.
Теоретично можливий і інший шлях: священики та громади можуть спробувати перейти до будь-якої з інших помісних православних церков. Так, наприклад, на Буковині, Чернівецькій області України, є райони компактного проживання румуномовних громадян. Вони можуть спробувати перейти під владу Румунської патріархії. Однак це майже неминуче викличе міжнародний та міжцерковний скандал, оскільки у православ’ї, як і в міжнародних відносинах, дуже стежать за дотриманням територіальної недоторканності. При цьому, на думку спостерігачів, для громад Московського патріархату на Буковині, звідки родом і голова УПЦ МП митрополит Онуфрій, набагато легше було б морально перейти до румунської церкви, ніж до “вчорашніх розкольників”, як вони називають ПЦУ.
Проте українська держава не має наміру припускати такого сценарію. Румунське медіа Podul.ro звернулося до ДЕСС із питанням, чи може бути зареєстрована Румунська православна церква в Україні. У відомстві не дали однозначно негативної відповіді, проте зауважили, що це “приведе до міжнародного скандалу і держава пропонує румунським віруючим приєднатися до румунського вікаріату ПЦУ” (спеціально створеному для румуномовних громадян України).
Від анексії Криму до кримінальних справ про колабораціонізм: що передувало закону про заборону РПЦ
Ідеї обмежити діяльність Московського патріархату в Україні виношувалися багато років, починаючи з анексії Криму та війни на Донбасі у 2014 році. Спочатку було прийнято два закони: один стосувався спрощення процедури зміни юрисдикції, другий – назви церков, центри яких знаходяться в Росії.
Перший активно запрацював і дав можливість приблизно 1200 громад вийти зі складу УПЦ МП та перейти до ПЦУ. Другий закон змушував Українську православну церкву вказувати у назві приналежність до Росії або через слова “Московський патріархат” або як “РПЦ в Україні”. Але він так і не заробив.
З приходом до влади Володимира Зеленського активна фаза конфлікту церкви та влади на якийсь час стихла і знову розгорілася після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Після звільнення Київської області від окупантів стало відомо про випадки колабораціонізму з боку священиків УПЦ МП. Це породило новий виток переходів парафіян та священиків із цієї церкви до ПЦУ. Тоді кількість тих, хто пішов, склала близько 630 громад .
Як наслідок, УПЦ МП змушена була вживати заходів, щоб утримати у своїй юрисдикції громади, які нервово реагують на зв’язок з Москвою під час війни. Глава української церкви митрополит Онуфрій 27 травня 2022 року скликав церковний собор. Однак замість реального проголошення церковної незалежності від Москви в УПЦ МП обмежилися лише винятком будь-яких згадок про РПЦ зі свого статуту.
Українська влада не повірила церковникам і вимагала реальної відмови від зв’язків із Москвою. На території 23 міських, районних та сільських громад місцевими діяльність Московського патріархату заборонили місцеві ради депутатів. Ще кілька десятків районних, міських та обласних рад розпочали інвентаризацію активів РПЦ на території своїх громад.
Все це посилювалося новими повідомленнями про колабораціонізм священиків УПЦ МП під час російської окупації: за підрахунками видання Укрінформ, СБУ порушила сто кримінальних справ про колабораціонізм проти священиків УПЦ МП, 48 з них отримали підозру, щодо 25 вже винесено.
П’ятьох священнослужителів видали Росії, обмінявши на українських військовополонених. Це священики Андрій Павленко (Сєвєродонецьк), Микола Зірка (село Ярова, Донецька область), Микола Закроєць (Ямпіль, Сумська область), Олександр Лунегов (Письмове, Дніпропетровська область) та митрополит Іонафан Єлецьких (Тульчин, Вінницька область).
Джерело: Настоящее время
