«Заново відкривала для себе українську ідентичність»: як письменниця Таїсія Наконечна розповідає про Україну європейцям

За інформацією: Суспільне Чернівці.

Письменниця Таїсія Наконечна. Суспільне Чернівці

Сльози після піднятого українського прапора, черги за хлібом на початку 1990-х і російський шансон, який чотирирічна дівчинка співала з касети, — до цих спогадів письменниця Таїсія Наконечна повертається вже дорослою, щоби по-новому осмислити власну історію та українську ідентичність.

Таїсія родом із села Круглик на Буковині. Вона брала участь у Помаранчевій революції, долучалася до Пласту в Чернівцях, а з 2016 року живе з родиною в бельгійському Генті. Там вона долучилася до створення української громади й не раз відповідала на запитання іноземців про Україну, її історію та відмінність від Росії. Пошук відповідей на ці запитання, власний досвід і дослідження української історії стали частиною роботи над книжкою «Країна, яка відмовляється ламатися».

«Я заново відкривала для себе українську ідентичність», — каже Таїсія.

Нідерландськомовний нонфікшн вийшов у Бельгії наприкінці жовтня 2026 року. У книжці авторка пояснює європейським читачам українську ідентичність, розповідає про історичну пам’ять, досвід спротиву та про те, чому Україну важливо бачити через українську оптику. І все це — через власний досвід. Більше Таїсія Наконечна розповіла в інтерв’ю Суспільне Чернівці.

Відкривати українську ідентичність заново

До Бельгії Таїсія Наконечна переїхала у вересні 2016 року. У Генті вона почала об’єднувати українців: створила групу у Facebook, до якої спершу додала трохи більше десятка знайомих. За три місяці там було вже орієнтовно триста людей.

Згодом вона ініціювала створення української парафії. Пояснює це тим, що бачила в тому не лише релігійне місце, а й осередок, навколо якого могла б об’єднатися українська спільнота. Після початку повномасштабного вторгнення приміщення храму стало одним із місць збору гуманітарної допомоги для України. Таїсія каже, церква досить активна у цьому.

На початку вторгнення збирали гуманітарну допомогу для українців. Фото надала Таїсія Наконечна

Таїсія каже, що саме життя за кордоном змусило її замислитися над тим, що означає бути українкою. У Бельгії їй доводилося відповідати на запитання про Україну, пояснювати різницю між українською та російською мовами, розповідати про війну, яка для багатьох бельгійців тоді здавалася далекою.

«Коли ти живеш в Україні, ти не настільки думаєш про це. Ти українка, ти перебуваєш у своєму середовищі. А тут, за кордоном, я подивилася на це по-іншому. Я почала перевідкривати для себе свою ідентичність», — розповідає письменниця.

Таїсія Наконечна у Генті. Фото надала Таїсія Наконечна

Одним із перших питань, над якими Таїсія замислилася, було те, як українську ідентичність зазвичай показували іноземцям. Вона згадує прийоми, де Україну представляли через звичний набір символів, і почала шукати відповідь, чи справді цим можна описати країну.

«А що таке взагалі українська ідентичність? А яка вона? Чи це там сало і горілка, як тоді було на більшості прийомів, якісь там вишиваночки китайські з віночками пластмасовими, чи це щось інше?»

Таїсія Наконечна тримає у руках бабусину вишиту сорочку. facebook / Таїсія Наконечна

Одним із таких відкриттів стала її регіональна ідентичність. Таїсія родом із села Круглик на Буковині. Це північна Бессарабія, яка має балканські культурні зв’язки, розповідає жінка. Вона почала помічати їх у звичних речах, які раніше не сприймала як щось особливе.

Поштовхом до переосмислення стала, зокрема, розмова на курсах нідерландської мови. Білоруска розповіла, що їздила на південь — до України. Таїсія здивувалася такому визначенню: раніше не думала про свою частину країни як про південь. Згодом це усвідомлення доповнили подорожі.

«Я пам’ятаю, як потрапила в Грецію. Ніби знала, як називаються грецькі національні страви, але ніколи не бачила їх наживо. І я була шокована тим, що там люди в ресторанах їдять начинений перець чи голубці з виноградного листя. Усе це у моєму дитинстві робила для мене бабуся».

Таїсія Наконечна на одному із заходів у Бельгії. Фото надала Таїсія Наконечна

Після подорожей до Греції та Туреччини Таїсія почала інакше дивитися на місце, звідки походить. Цей досвід став для неї одним із пояснень того, чому Україну не можна зводити до одного образу чи набору звичних для іноземців символів.

«Я зрозуміла, що моя ідентичність трохи балканська. Потім я почала досліджувати, що про це писали інші люди. Наприклад, Василь Кожелянко писав, що Буковина — це ворота в Балкани. Для мене це було таке відкриття, ніби ти відкриваєш сліпу зону і починаєш бачити речі, яких раніше не помічав. Мені здається, моє перевіднайдення української ідентичності почалося з віднайдення цієї регіональної».

Таїсія Наконечна у Чернівцях під час повномасштабної війни приїхала з презентацією книжки про еміграцію «Побачити Париж». facebook / Таїсія Наконечна

«Україну треба бачити саме через українську оптику»

Першу ідею книжки Таїсія Наконечна мала ще у 2022 році. Тоді вона хотіла написати англомовний нонфікшн на кшталт «Україна для чайників» — книжку, яка допомогла б європейцям зрозуміти країну. До цього підштовхували розмови з іноземцями, волонтерство та участь у книжкових фестивалях за кордоном.

Остаточно задум сформувався після виставки «100 років українців у Генті». Таїсія досліджувала історію української присутності в місті й знайшла свідчення, що українці жили там задовго до 1990-х років.

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

У Генті організовували виставку «100 років українців у Генті». . Фото надала Таїсія Наконечна

Зокрема, вона досліджувала історію Володимира Поповича — вихідця з Галичини, який очолював «Український Допомоговий Комітет» у Бельгії. Попович жив у Генті, вивчав медицину й працював у місцевій лікарні, а також збирав українське мистецтво. Частина його колекції досі зберігається в колишній оселі. Ще одним відкриттям стала історія хору Олександра Кошиця. Саме завдяки гастролям цього колективу світом «Щедрик» Миколи Леонтовича став відомим як Carol of the Bells. Хор виступав і в Генті — на сцені Королівського театру.

Виставка тривала пів року, її відвідали понад вісім тисяч людей. Таїсія побачила, що бельгійцям цікава українська історія, і вирішила повернутися до ідеї книжки. У березні 2026 року вона підписала контракт із бельгійським видавництвом, а менш ніж за шість місяців завершила текст.

Книжка «Країна, що відмовляється ламатися» Таїсії Наконечної. facebook / Таїсія Наконечна

Перед цим Таїсія спілкувалася і напрацьовувала книжку з бельгійським журналістом. Однак після розмови з видавцем і зі зміною концепції робила все сама, базуючи книжку на власному досвіді.

Вона розповідає про те, як сама бачить українську ідентичність, які риси вважає впізнаваними та звідки вони могли взятися. Коротко розповідає про історію України, про русифікацію та відносини з Росією. У третій частині книжки авторка зосередилася, зокрема, на змінах у суспільстві через війну.

Таїсія Наконечна на презентації своєї книжки у Бельгії. facebook / Таїсія Наконечна

Під час роботи Таїсія дізналася від видавця, що у тому середовищі Україна належить до теми Росії — там так звикли вважати. Це її зачепило: вона хотіла говорити про Україну, а не знову пояснювати її через Росію. 

«Я тоді подумала: використаю те, що вона в цій темі, максимально для того, щоб витягнути Україну з цієї теми. Я багато разів повторюю цей меседж — треба дивитися на Україну через українську оптику, а не через російську. Слухайте нас, чуйте нас, дивіться, що ми кажемо».

Таїсія Наконечна у Генті до четвертої річниці вторгнення Росії в Україну. facebook / Таїсія Наконечна

За її словами, російська оптика досі впливає на те, як частина європейців сприймає Україну. Наприклад, вони можуть вважати українську й російську мови майже однаковими або сприймати історію України крізь російські наративи. 

«Я пропоную говорити не просто про російськомовних, а про зрусифікованих людей. І тоді виникає питання: хто їх зрусифікував, коли, як і чому? Бо людина не сама собі вибрала опинитися в такій ситуації».

Окремо в книжці Таїсія говорить про витіснення української мови, зокрема про викреслення тисяч слів чи репресії проти літери «Ґ». За її словами, іноземні читачі дивувалися, що переслідувати могли навіть окрему літеру.

Російський шансон і розмови про бандер у чотири роки

Значну частину книжки Таїсія побудувала на особистих історіях. Вона пояснює, що через конкретні спогади іноземному читачеві легше зрозуміти досвід, якого він не мав. Та і їй легше писати на такі складні теми через те, що проживала.

Один із таких епізодів стався, коли вона була дитиною. У гості до родини приїжджав хлопчик із Москви — син українців, які на певний час поїхали туди жити. Діти пішли гратися надворі.

«На землі лежав якийсь старий ніж. Він його взяв, засунув в землю, відтак вийняв і показав мені болото, сказав: “У вас десь “на западі” під землею живуть бандери і в них чорна кров”. А я у своїх чотири роки взагалі не знаю, хто такі бандери і не чула про самого Степана Бандеру».

Тоді Таїсія запитала батьків, що означають ці слова. Вони відповіли, що хлопчик вигадує. Пізніше вона осмислила цей спогад як приклад того, наскільки глибоко радянська пропаганда проникала в повсякденне життя — навіть у дитячі розмови.

Письменниця родом з Буковини Таїсія Наконечна. facebook / Таїсія Наконечна

Інша історія з дитинства стосується мови. Коли Таїсії було чотири роки, батько взяв напрокат магнітолу. У ній була касета з піснями російського шансону, яку хтось залишив. Дівчинка слухала її й запам’ятовувала слова.

«Мені було чотири роки, і я ходила та співала ці пісні. І я про це пишу: чому я, дитина в чотири роки, мала співати “с вором хаділа, вора любіла”? Для чого? Чому? Я не вибирала цю мову знати. Але я її знала і розуміла оці пісні».

Таїсія каже, такі спогади показують, як російське проникало у середовище. Але водночас вона пригадує, як у її родині підтримували традиції — зокрема, разом із бабусею співали українські пісні.

Ще один спогад стосується початку 90-х — дефіциту хліба. Тоді семирічна Таїсія щодня ходила до магазину й чекала, поки його привезуть.

«Треба було купити хліб, а хліба там не було. Коли його привозили, то дуже швидко люди розбирали. Треба було забігти в коридор магазину, а там тебе затискували всі ці дорослі люди».

На презентації книжки Таїсії Наконечної. Фото надала Таїсія Наконечна

Під час роботи видавець не зрозумів, що означає слово «хлібовоз», і припустив, що йдеться про пекаря, який приїжджав. Таїсії довелося пояснювати не лише слово, а й саму реальність, у якій воно виникло.

«Це так цікаво — перекладати реальність, а не просто мову. Я кажу: “Ні, пекар нікуди не приїжджав”. Це хлібовоз. Там є комбінат, там печуть хліб, пекаря не було в той момент».

Так само бельгійські редактори не одразу могли уявити, що в радянській Україні не було приватних підприємств — пропонували написати «майже не було». Таїсія наполягала, що не перебільшує, коли описує цей досвід. Письменниця розповідає, що якраз через такі історії намагалася передати, як росли покоління та впливало на їхнє формування.

Таїсія Наконечна з сімʼєю на акції у Генті, Бельгія. facebook / Таїсія Наконечна

«Коли знаєш смак і ціну свободи, це дає силу»

У нашій розмові Таїсія пригадує ще одну особисту історію — і на її очі злегка навертаються сльози. Вона дуже любила дивитися змагання по фігурному катанню і взагалі дуже любила цей вид спорту. Захоплювалася українською фігуристкою Оксаною Баюл, яка здобула олімпійське золото. 

«Мені було вісім чи дев’ять років. Я не зовсім розуміла, що відбувається, але чомусь дивилася на підняття українського прапора і плакала. І з того часу я майже завжди плачу, коли десь піднімається наш прапор. Після цього скажіть мені, що спорт поза політикою. Я про це саме так і пишу в книжці».

Чому українці продовжують чинити опір — таке запитання Таїсія теж собі ставить.  Серед причин вона називає зокрема досвід попередніх поколінь, громадянську активність і розуміння цінності свободи. 

«Я пояснюю це як систему. Немає такого чогось одного. Але якщо брати одне і найважливіше, то це розуміння того, що це можливо фінальна битва — таке екзистенційне питання для українців».

Вона пов’язує це і зі своїм досвідом долученості до Помаранчевої революції. Згадує, як активістів викликали на допити, як їм погрожували дорогою до Києва і як частині людей довелося добиратися далі рейсовими автобусами.

«Ми маємо достатню кількість людей, які знають, що таке свобода на тлі несвободи. Коли ти був невільним, а став вільним, коли ти цю свободу отримав, — це зовсім інше, ніж коли ти завжди був вільним. Коли ти знаєш смак і ціну цієї свободи, то це дає силу».

На її думку, саме цей досвід допомагає зрозуміти, чому люди готові вкладати в існування держави свій час, здоров’я, а часом і життя.

Таїсія Наконечна підписує книжку. facebook / Таїсія Наконечна

«Я маю обов’язок використати цей шанс»

Таїсія говорить, що відчуття відповідальності за державу з’явилося в неї ще під час революції. Згодом воно проявлялося, коли брала участь у скаутській організації Пласт у Чернівцях, вихованні дітей у певних цінностях, а після переїзду до Бельгії — у створенні української громади.

Донька Таїсії Наконечної теж стала учасницею скаутської організації Пласт. Фото надала Таїсія Наконечна

Після початку повномасштабного вторгнення вона думала про повернення в Україну. Але тоді її донька була маленькою — жінка не могла її залишити. Тож Таїсія намагалася допомагати іншими способами: волонтерством, громадською роботою, культурними ініціативами, а тепер ще й книжкою.

«Це дуже велика відповідальність — яке право я взагалі маю говорити за цілу Україну? А чому я не повинна, якщо я маю такий шанс? Маю обов’язок це зробити. Я відчувала хвилювання, адже цей текст може впливати на уявлення іноземців про Україну».

Книжка Таїсії Наконечної вийшла у жовтні цього року. Це перша її книжка нідерландською мовою. Першу презентацію провели на нідерландськомовному книжковому фестивалі BookTopia в Кортрейку. 

Презентація книжки Таїсії Наконечної. facebook / Таїсія Наконечна

Перші відгуки Таїсія отримала вже наступного дня після виходу книжки. Бельгійський книжковий критик написав їй, що багато чого дізнався й усвідомив, наскільки мало в Бельгії знають про Україну. Українці, які купують книжку, часто беруть одразу два примірники — один для себе, інший для бельгійських друзів, каже авторка.

Вона не вважає, що книжка передусім адресована українцям. Водночас переконана: вона може бути корисною і для тих, хто хоче краще зрозуміти власну історію та пояснювати її іноземцям. Водночас сподівається, що особисті історії спонукатимуть читачів розповідати й про власне життя.

«Я вважаю, що це нормально — бути відповідальним громадянином, навіть якщо ти не живеш у своїй державі, але якщо вона тобі дорога. Я не уявляю собі, щоби моя держава зникла. Я не хочу цього. Це мій страшний сон. Тому я роблю і буду робити все, що вважаю ефективним і необхідним для того, щоб вона була».

У договорі з видавництвом Таїсія окремо передбачила заборону на переклад книжки російською мовою. Щодо українського видання, рішення залежатиме від того, чи знайдеться видавництво, готове придбати права.

Таїсія Наконечна з чоловіком. facebook / Таїсія Наконечна

Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]

Новини Буковини | Останні новини Чернівецької області