“Зрізала косу з меншовартості й шароварщини”. Етноблогерка з Чернівців про те, як говорити про культуру сучасно

За інформацією: Суспільне Чернівці.

Анастасія Свідерська. Колаж: Суспільне Чернівці

Анастасія Свідерська веде блог, в якому показує українське життя, – без шароварів та меншовартості. У дитинстві вона танцювала у народному ансамблі “Вітерець” і не розуміла різниці між традиційним українським вбранням і сценічним костюмом. Зараз розповідає про автентичний одяг, а також традиції й побут, іншим.

“Колись моя коса складалась з шароварщини, малоросійства й меншовартості. Зараз я її зрізала”, – розповідає Анастасія. Про блог “Зрізана коса”, як говорити про українську культуру цікаво й по-сучасному, та не виглядати у традиційних вбраннях дивно – читайте в інтерв’ю Суспільне Чернівці.

— Ви ведете блог про "ваше українське життя". Чому така тема?

— Я веду блог вже три роки, починала з TikTok. Спочатку вела блог і про українську культуру, і про політику. У нього не було специфічної теми. Після початку повномасштабного вторгнення було багато всього болючого, дуже багато горя, яке хотілось чимось компенсувати. От, власне, і традиційний одяг став для мене поміччю.

Мені хотілось ділитись цією розрадою з іншими. Тому що тут є зв’язок — я тчу. Після початку повномасштабного вторгнення я не могла декілька місяців ткати, але ми постійно плели сітки. Це не про одяг, це про виробництво чогось, ти робиш це своїми руками. Воно мало для мене і оберегову функцію.

І те, що я оточувала себе цими всіма предметами побуту: рушниками, сорочками, крайками, мені давало відчуття спокою. Це речі з понад сторічною історією — вони пережити ці часи, їхні власники жили в скруті. І воно давало надію, що оце зерно, яке закладено в традиційному одязі, воно шириться, множиться.

Про це мій блог надалі пішов, бо виникла зацікавленість у людей, вони почали відчувати необхідність підкреслювати свою національну ідентичність одягом.

Колись я була в музеї Лесі Українки і от, власне, там жінка розповідала, що в ті часи було дуже популярно одягти український стрій, вийти на Поділ і голосно говорити українською мовою. І вона зазначила: "Власне, як і зараз".

Ми застосовуємо український стрій, стилізуємо його, це було давно відомо. Той самий Іван Франко, якому приписують, що він популяризував носіння вишитої сорочки під піджак. Ми бачимо, що це теж дуже вписується в наше сьогодення.

— А є етика носіння українського одягу?

— Одне з перших правил — це те, що автентичний традиційний одяг краще не носити. Хіба, якщо це ваш сімейний одяг. Важко сказати, якщо у вас є речі, які передаються від прабабусі, бабусі, матері до вас, що вам не можна його вдягати. Це ваш вибір. А в основному, якщо нема потреби показати цей одяг, то його краще бережно зберігати.

Щодо відтворення строю, тут є загальне правило: якщо ви відтворюєте стрій якогось регіону, то не можна, наприклад, буковинські салби разом з полтавською кишенею.

Це якщо повний стрій — від чоботів до головного убору. Якщо це стилізація, тобто весь одяг новий і ви одягаєте з чимось сучасним, то нема ніяких правил, тільки ваша фантазія.

— Чи порушують українські бренди правила виробництва і поводження з традиційними речами?

— Через те, що дуже широко стало популярним традиційне вбрання, збільшилась кількість спекулянтів, які продають ніби-то щось традиційне. Також є бренди, які називаються апсайклінгом, — просто по суті руйнують речі та створюють нові

— Тобто вони беруть щось старе й інтегрують у свої нові колекції?

— Вони беруть стару сорочку, чи старий рушник, вирізають вишивку і можуть пришити в найнеочікуваніші місця, це може бути куртка джинсова.

Коли це щось функціональне, можна зрозуміти, що людина зробила виріб, але я бачила, як з килима гуцульського зробили купальник. Я просто не розумію, куди його можна одягати і для чого.

Це вияв зверхності та нерозуміння, навіть якщо килим витканий не вручну, це не скасовує того, що їх вже більше не роблять. І цей килим зруйнований, хоч він міг бути в колекції.

— Ваш блог має назву "Зрізана коса". Чому?

— Я реєструвалась в TikTok наприкінці 2019 — на початку 2020 року. Якщо просто подивитись, який тоді був контент, там не було України в культурному плані. Там росіяни націлено вкладали гроші в блогерів, у фейкові акаунти, які проштовхували російські наративи. Діти й молодь все це споживали.

Мене цікавила моя ідентичність, хто я і де я живу. Тому я шукала відповіді на ці запитання в TikTok.

Зрізана коса — це двояке словосполучення. У традиційній культурі косу зрізають дівчині, яка невірна, нечиста. А в нашій сучасній культурі зрізають коси жінки, які йдуть воювати. Мені це боліло і перегукнулось.

Я колись говорила, що коса моя складалась з малоросійства, шароварщини та меншовартості. Ніби ці три складові я зрізала.

— Чого ще бракує в інформаційному просторі нині, враховуючи, що він став більш українським? Де ви ще бачите для себе роботу, як дослідниці?

— Дуже багато людей воюють зі сценічним костюмом. Я, власне, сама танцювала в народному ансамблі "Вітерець" в Чернівцях і точно знаю, що це таке, коли образ сценічного костюма в голові заміщує образ реального традиційного костюма.

Коли я почала досліджувати традиційний український костюм, у мене було враження, що мене всі ці роки просто обманювали.

Я просто не розуміла, наскільки може відрізнятись сценічний одяг і традиційне вбрання. Власне, проблема не в сценічному костюмі, а в тому, що справжній традиційний одяг не настільки представлений. Оце нерозуміння між сценічним та традиційним, що воно існує паралельно.

Я дуже довго думала, в чому ж феномен "шароварщини". І це в тому, що людям легше мати один зразок одягу, який зветься "українським" і одягати його, щоб підкреслити його національну ідентичність. Це треба витратити сили, час, щоб зрозуміти, який одяг до якого регіону належить, в чому відмінність, що тобі більше подобається. Тому і виникає ця тенденція, коли люди просто хочуть щось одягнути, щоб це маркувало їх українцями.

А взагалі це проблема, що через Радянський Союз у нас відсутній спадковий смак, він просто зруйнований, у нас немає орієнтирів. Нам важко зрозуміти, що для нас красиве, що для нас не гарне, що неприпустиме, що поганий тон — одягнути старий кептар. Окрім краси та смаку, є підґрунтя етичне, а воно — стерте нанівець.

Власне, цього і не вистачає в інформаційному просторі — надивленості. Щоб люди просто бачили та порівнювали для себе, що для них красиве. Є така досить цікава річ, що люди, коли бачать традиційний одяг зі свого регіону, він їм дуже личить і це не збіг, тому що традиційний одяг робився за антропологічними особливостями людей, які живуть в певному регіоні. І коли вони бачать, що це їм пасує, вони відчувають себе в цьому природно, комфортно, з'являється розуміння, що вони хочуть носити, як себе маркувати та що підкреслювати.

Щоразу ці відкриття та дослідження глибші й глибші. Багато з чого ми вже втратили й ніколи не повернемо, але ми можемо створювати нове.

Новини Буковини | Останні новини Чернівецької області