За інформацією: Суспільне Чернівці.
Військовий на позивний Позитив. Суспільне Чернівці
Керівниця Центру ментального здоров’я «Повернення» обласного госпіталю ветеранів війни, психологиня та психіатриня Тетяна Аніщенко зазначає, що симптоми ПТСР дуже часто плутають із нормальною реакцією.
«Якщо ми говоримо про симптоматику, то це ті самі нав’язливі спогади, порушений сон, неконтрольована або малоконтрольована дратівливість чи певна агресивність, як то кажуть. Тобто такі емоції, які швидко змінюються. Плюс постійна гіперпильність, постійний пошук небезпеки», — каже Аніщенко.
Психологиня пояснює, що якщо протягом місяця всі ці симптоми залишаються такими ж інтенсивними, як і на початку після повернення військового на відносно безпечну територію, це може бути приводом звернутися до фахівця, щоб розібратися, чи все гаразд.
Психологиня Тетяна Аніщенко. Суспільне Чернівці
«Дитина і любляча жінка — трохи витягують із цієї війни, яка у тебе в голові. Коли ти сам — це важче. А я в основному сам. Була, звичайно, людина, з якою я познайомився, і це була моя доля. Вона дійсно змінила моє життя, зробила мене щасливим, навчила любити. Але, на жаль, через мою дурість я втратив цю людину», — розповів військовий.
Водночас Позитив каже, що йому комфортніше та зручніше перебувати у бліндажі або в окопі разом із побратимами.
Військовий розповідає, що на війні, коли бачить загибель побратимів, із якими захищав одне одного, відбувається переосмислення пріоритетів і життєвих цілей. Він також зазначає, що не варто залишати такі переживання в собі, сподіваючись, що з часом вони минуть. За його словами, у таких випадках вони самі по собі не минають.
«Тут якраз усі симптоми, які є, переходять на більш інтенсивний рівень. І це більше про якусь соціальну ізоляцію. По-перше, щоб не нашкодити, а по-друге, я просто не хочу контактувати з іншими», — розповідає Позитив.
У перший день повномасштабної війни по рідному Херсону Позитива вдарили з реактивної артилерії, а згодом він побачив у мережі кадри, на яких горів його будинок. Тоді його усі думки відійшли на другий план — він думав лише про зброю, бронежилет і захист свого рідного дому.
«Спершу ми приїхали у Лисичанськ, а потім почалася Тошківка — пекло, котел, у якому ми застрягли. Слава Богу, вийшли. Мирна Долина — така добра назва, а насправді там було взагалі жахливо. Потім була Макіївка, ну і Донбас — так скажемо, майже всі “веселі” міста», — каже військовий.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Військовий на позивний Позитив. Суспільне Чернівці
На Харківщині Позитив перебував недовго, а на Чернігівщині провів певний час. Найстрашнішим епізодом для нього стала Макіївка. За його словами, звідти його підрозділ зняли з місця дислокації, де військові тривалий час тримали оборону, та відправили на допомогу на іншу ділянку фронту.
«Тут різко прорвалися росіяни й почали штурмувати. За день-два вони втратили десь до 15 позицій і багато квадратних кілометрів території, і ми туди пройшли. Коли ми заходили, я дивився на дерева та кущі. І це мені сподобалося. Я подумав, що тут артилерія не так сильно б’є, й буде все нормально», — розповів Позитив.
Після того, як військовий із побратимами зайшов на позиції, отримали повідомлення готуватися до штурму. Далі почалися атаки російського підрозділу «Чорна Мамба», який складається переважно із засуджених.
«У першу добу мені настільки було страшно, що я цілу добу просидів отак із “покемоном”, не встаючи, я під себе мочився у баночку і просто добу не вставав взагалі й не залишав зброю», — розповідає Позитив.
Протягом доби Позитив із побратимами знищив значну кількість російських військових. Водночас, за його словами, ситуація була дуже складною, оскільки вони не знали місцевості та не розуміли, де саме перебувають. Під час російських штурмів усе настільки перемішалося, що було важко зрозуміти, що відбувається.
«Ми стоїмо — тут стоять росіяни, тут стоять наші, тут знову десь росіяни, тут знову наші. І це все вперемішку. Відбувалося навіть таке, що одна позиція за день чотири рази переходила з рук у руки. Я вже чув, як вони дострілюють наших хлопців на сусідній позиції, і чув, як вони мені вслід кричали, що далеко не відповзеш — ми тебе все одно зловимо. Але я зміг і виповз», — каже військовий.
Спочатку Позитив був помічником гранатометника, фактично — піхотинцем. Після СЗЧ, коли повернувся до служби, потрапив до розвідувального взводу.
«У 2024 році я пішов у СЗЧ, бо після поранення повернувся з відпустки, а мені потрібно було робити операцію — я навіть ходив на милицях. Але через один із внутрішніх конфліктів я вирішив піти», — розповідає Позитив.
Тоді сів у мікроавтобус Mercedes Sprinter на місце, де його було добре видно. Заздалегідь він домовився з одним із побратимів і записав його номер у телефоні під ім’ям «Командир».
«Я сказав йому, що буду дзвонити, якщо мене на блокпосту питатимуть. Я тобі дзвоню — ти розповідаєш, що ти мій командир, я їду на лікування і так далі. І на кожному блокпосту, де нас зупиняли, тільки заходив працівник ВСП, я хотів дістати посвідчення, однак мене не перевіряли», — каже військовий.
Військовий на позивний Позитив. Суспільне Чернівці
Після СЗЧ Позитив деякий час жив у знайомого на Закарпатті, а потім — у Хмельницькому. Каже, що згодом зрозумів, що вчинив неправильно, адже його побратими продовжували воювати, а він переховувався.
«Я записав відео й виклав його в інтернет. Мені так погано було, що я звернувся до хлопців — чинних військових та тих, хто у СЗЧ. Потім під цим відео побратим написав, щоб я йому зателефонував. Я подзвонив до нього і розповів, що не можу тут соціалізуватися і що мені важко. Він мені допоміг, і я повернувся», — розповідає військовий.
Позитив каже, що про повернення із СЗЧ не шкодує, а навпаки, дуже радий. І 108-й батальйон став для нього особливим.
Бабуся військового досі живе в Херсоні. За його словами, через інформацію від знайомих із Росії, пов’язаних із ФСБ, він уже двічі думав, що вона загинула. Водночас бабуся жива.
«Перший раз, коли я дізнався, — мені написали. Я сумнівався, тому що тоді ще Херсон не так сильно обстрілювали. Це було якраз після деокупації міста. Сказали, що вона була в якомусь підвалі — туди прилетіло, і всі загинули. Потім я дізнався, що це за місце. Там дійсно загинули люди, але моєї бабусі не було», — каже Позитив.
Позитив з бабусею. Фото надав Позитив
Спершу військовий намагався зателефонувати бабусі та мамі, але зв’язку з ними не було. Згодом отримав повідомлення, що бабуся вийшла на зв’язок. Він передзвонив їй, і вона сказала, що з нею все добре.
«Перший раз було страшніше. Другий я якось мужніше все це переніс, але всередині зламався повністю. Мені подзвонили й так впевнено сказали — уже навіть повідомили, коли похорон і так далі. Прилетів дрон туди, де була бабуся. Він її не вбив, тільки поранив. Від страху її вивезли в село, а телефон залишився там, на місці», — розповідає військовий.
Через понад місяць, коли Позитив був у відрядженні із побратимом, до нього зателефонували. Позитив сидів поруч і раптом почув у телефоні голос своєї бабусі, яка просто сказала: «Добрий день».
«Я почув її голос, одразу вихопив телефон і запитав, чи вона жива, де вона і що з нею взагалі, бо я вже поховав її. Я їй усе це розповідаю, а вона каже, що це все нісенітниці, що все добре», — розповів військовий.
Пізніше Позитив відвіз бабусю на Закарпаття та повернувся назад на фронт. Однак коли передзвонював із фронту до неї, то дізнався, що вона поїхала назад у Херсон.
«Вона для себе вирішила, що залишиться там, де народилася. А я вже почав переживати, що наступного разу, не дай Боже, це буде правда, а я вже не повірю. Я буду сміятися, думатиму, що це якийсь жарт. Мені здається, я став менше спілкуватися з бабусею, напевно, через те, що перебуваю у постійному стресі», — розповів військовий.
Позитива виховувала бабуся. Мати приїжджала, але він рідко з нею спілкувався. Каже, що у дитинстві був ображений на маму через те, що вона обрала вітчима і дочку від нього.
«Вітчим — росіянин, але вже помер. Ще у 2014 році він виїхав з України, коли почалася АТО. Минулого року мама хотіла поїхати до Росії, збиралася до нього, бо в нього був інсульт, йому було важко ходити і він потребував допомоги. А вона ж його любила», — каже Позитив.
Військовий на позивний Позитив. Суспільне Чернівці
Від бабусі Позитив дізнався, що його мама не змогла потрапити до Росії. Вона виїжджала через Білорусь, але на кордоні її розвернули, тому жінка залишилася в Білорусі. Кілька тижнів тому вона вже повернулася в Україну.
«Вона, в принципі, підтримує Україну, вважає Росію ворогом, але зараз займає якусь нейтральну позицію. Коли ми востаннє розмовляли, я сказав їй, що хочу повернутися на фронт, а вона запитала: “Що, знову людей убивати?”. Я кажу: “Мам, це ж не люди”», — каже військовий.
До повномасштабної війни Позитив працював будівельником. Вперше він добровільно пішов до війська у 2015 році. За його словами, хотів вступити до лав ЗСУ ще у 2014 році, але тоді йому було страшно. У 2019 році Позитив звільнився з військової служби та пішов жити у монастир, оскільки йому ставало дедалі важче.
«Я тоді думав, що АТО — це прямо війна. Тепер я розумію, що АТО — це була підготовка. Прожив у монастирі — все класно було. Священник допоміг мені із закордонним паспортом, я їздив до Чехії на заробітки. Непогано, мені сподобалося в плані роботи — там трохи легше, ніж у нас, в Україні», — розповів військовий.
Позитив усвідомлює можливість загинути на війні. За його словами, він завжди вважав загибель на полі бою страшною, але водночас нормальною та правильною смертю. Водночас зазначає, що, звісно, не хотів би загинути.
Військовий розповідає, що востаннє вийшов із позиції у вересні минулого року та пішов на лікування. Зараз, за його словами, йому знову потрібно проходити лікування.
Читати ще
Читати ще
«Жив з ганьбою у серці»: боєць 107-ї чернівецької бригади ТрО про те, чому повернувся у військо після семи місяців СЗЧ
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
