У колонці для The Washington Post колишній глава Google Ерік Шмідт, який неодноразово бував в Україні та брав участь у роботі над військовими технологіями, пише, що після останньої поїздки вперше з початку повномасштабного вторгнення поїхав настільки стривоженим.
За його оцінкою, Росія навчилася воювати значно ефективніше й поступово переходить до стратегії тотальної війни, поєднуючи перевагу в людях і промисловому виробництві з швидким технологічним розвитком.
Головною перевагою України довгий час була швидкість інновацій: невеликі команди військових, інженерів і оборонних компаній могли за лічені тижні розробити нову систему, випробувати її на фронті та вдосконалити. Російська військова бюрократія за цим не встигала. Тепер, попереджає Шмідт, ця перевага швидко зникає. Росія не тільки масово виробляє зброю, але й сама навчилася швидко адаптуватися: на українські дрони-перехоплювачі вона відповіла швидшими реактивними “Шахедами”, а тепер створює й власну супутникову угруповання, здатну конкурувати зі Starlink.
Поле бою при цьому змінилося до невпізнання. Командири перебувають глибоко під землею, тисячі безпілотників ведуть розвідку, доставляють вантажі та атакують людей і техніку. За даними, які наводить Шмідт, близько 80% українських втрат відбувається під час переміщення військовослужбовців між позиціями.
Але головною проблемою України стає вже не здатність винаходити нову зброю, а можливість виробляти її в достатній кількості. Один український командир розповів Шмідту, що його підрозділ перестав шукати нові російські цілі: виявлених уже більше, ніж наявних дронів для їх ураження. Як пише Шмідт, чудовий безпілотник, вироблений сотнями, — це цікаво, але хід війни змінює хороший безпілотник, що випускається сотнями тисяч.
Росія тим часом нарощує промислові потужності для тотальної війни. Україна самостійно конкурувати з такими масштабами виробництва не може. Особливо небезпечною Шмідт вважає прихід зими: Росія вже використовує нестачу в України засобів захисту від балістичних ракет, завдаючи ударів по електростанціях і підстанціях.
Головний висновок Шмідта: Україні недостатньо окремих партій західної зброї. Захід повинен фактично включити український ВПК у власну оборонну промисловість — спільно виробляти зброю, вкладатися в українські підприємства та масово постачати перехоплювачі, боєприпаси й далекобійні системи.
“Подив українській стійкості — не стратегія”, — підсумовує Шмідт. За чотири роки Україна виграла для Заходу час “кров’ю своїх солдатів і винахідливістю своїх інженерів”. Одного мужності недостатньо, щоб захищати міста й виграти війну: Захід повинен перетворити цей час на промислову перевагу.
