За інформацією: Суспільне Чернівці.
Голова Заставнівської громади Василь Радиш. Суспільне Чернівці
— Торік бюджет громади перевищував 100 мільйонів гривень. Скільки з цього становили власні надходження?
— Думаю, більше половини — це власні надходження. Найбільше надходжень дає освіта, бо маємо багато вчителів і технічних працівників. Також музична школа, будинок культури та приблизно до десяти агропідприємств.
— Згідно зі стратегією розвитку, ці агропідприємства орендують приблизно 2,5 тисячі гектарів землі. Скільки грошей це приносить громаді?
— Податки загалом дають приблизно 4,5 мільйона гривень. Із них лише за оренду землі — 2,7 мільйона.
— У громаді немає грантових проєктів. Чому не подаєтеся?
— Просто не було, кому цим займатися. Зараз ми взяли спеціаліста в економічний відділ і серйозно почали працювати в цьому напрямку. Він їздить на наради, проходить навчання. Сподіваюся, буде результат.
— У якій сфері хотіли б реалізувати перший грантовий проєкт?
— Насамперед це водогін "Юрківці—Заставна". Також водовідведення. Документи готові, але це дуже дорогі проєкти. Навіть за умови співфінансування доведеться реалізовувати їх поетапно.
Також хочемо утеплити ліцей. Наступного року плануємо встановити сонячні панелі на одній зі шкіл. Хочемо доутеплити гімназію в Заставні та Малокучурівську школу. У спортивній школі до початку опалювального сезону потрібно переробити систему опалення. Також модернізуємо опалення в ліцеї.
У садочку вже запустили два побутові котли, які намагалися запустити три роки. На попередній сесії виділили гроші й уже перерахували їх фірмі, яка встановить, зокрема, акумулятори. Тоді котельня зможе працювати навіть під час відключень світла. Хочемо, щоб садок був енергонезалежним.
— Скільки грошей на це витратили?
— Модернізація системи опалення обійшлася приблизно у 700 тисяч гривень. Ще орієнтовно пів мільйона коштували котли, газове обладнання, документи та підключення. Це гроші громади.
Дитсадок у Заставні. Суспільне Чернівці
— Тобто вже наступного опалювального сезону садочок буде з теплом?
— Сподіваємося. Випробування вже проводили — усе працює. Тепер залишилося протестувати систему після встановлення резервного живлення.
— Ви згадали про сонячну станцію для школи. Для якої саме?
— Для ліцею. Це буде перший пілотний проєкт. Подивимося, яку економію отримаємо, і тоді вирішуватимемо, що робити далі.
— У ліцеї були проблеми з опаленням під час відключень світла. Сонячна станція допоможе їх вирішити?
— Саме це й хочемо перевірити. Цього року плануємо встановити систему. Зараз у нас один генератор працює і на міську раду, і на ліцей. Але фактично потрібно три генератори: окремо для ліцею, окремо для гімназії і ще один для спортивної школи, будинку культури та музичної школи.
Ліцей у Заставні. Суспільне Чернівці
— Але пальне дуже подорожчало. Чи доцільно покладатися на генератори?
— Недоцільно. Саме тому й хочемо встановлювати сонячні панелі. Але м****ль не питає, дорого це чи дешево. Треба забезпечувати роботу закладів. Документації на сонячні панелі ще немає, але ми вже отримали пропозицію і підтвердили готовність до співфінансування.
— У стратегії розвитку зазначено, що значна частина водогону перебуває в передаварійному стані. До повномасштабного вторгнення проєкт капремонту був готовий?
— Так, і водогін, і водовідведення були готові. Але тоді проєкт коштував 30 мільйонів гривень, а зараз — від 85 до 95 мільйонів. Водоочисні споруди тоді оцінювали у 40 мільйонів, а тепер орієнтовна вартість робіт – 100 мільйонів.
Я вважаю, що нам мають допомогти країни Євросоюзу. Наша річка Совиця впадає в Прут, який далі тече до Румунії. Чистота води важлива не лише для нас, а й для сусідів. У нас є проєктна документація, яку розробляли разом із латвійськими партнерами. Експертизи проведені. Залишилося лише розпочати роботи.
— Чи потрібно переробляти документацію через зміну вартості?
— Лише кошторисну частину. Сам проєкт не змінюється, але дорожчають матеріали та роботи.
— Тобто, якщо з'явиться інвестор, проєкт можна реалізовувати?
— Так. Хоча один раз ми вже оновлювали кошторис по водогону. Але кожне таке коригування коштує грошей, і немає гарантії, що роботи одразу почнуться.
— Яку частину громада може співфінансувати?
— Частинами. Наприклад, по 10% щороку. Але обов'язково потрібно розбивати проєкт на кілька років. За один рік громада такого навантаження не витримає. Навіть 5% від вартості — це великі гроші.
— Чи розглядали ви можливість кредитів? Наприклад, Чернівці беруть кредит від Євросоюзу й проводять капітальні ремонти.
— Кредит ще треба мати, звідки віддавати. А ви бачите, що зараз відбувається в державі. Тому краще жити на те, що маєш, а не позичати гроші. Бо потім скажуть, що голова набрав кредитів і залишив громаду з боргами.
— Ще до 2020 року активно обговорювали реконструкцію центральної площі в Заставні. Навіть був конкурс на кращий проєкт. Чи визначили тоді переможця і що завадило реалізації?
— Переможець є. Але це не першочергове питання, хоча площа й розташована в центрі міста. Якщо обирати між опаленням у школах і реконструкцією площі, то відповідь очевидна. Щоб відремонтувати центральну площу, потрібно витратити орієнтовно 30 мільйонів гривень. Коли потрібно ремонтувати дороги, облаштовувати укриття та вирішувати інші питання, пов'язані з війною, площа відходить на другий план. Конкурс проводили ще й для того, щоб зрозуміти, як це бачать люди та фахівці.
Центральна площа у Заставні. Суспільне Чернівці
— Якщо подивитися тендери громади на Prozorro, то з капітальних ремонтів був лише один. Чому так?
— По-перше, капітальне будівництво — це зовсім інше, ніж поточні ремонти. По-друге, держава зараз не дуже виділяє гроші на капітальні ремонти. По-третє, ми намагаємося невеликими грошима вирішувати питання з дорогами. Цієї зими вони дуже постраждали.
Якби від весни була нормальна погода, ми б швидше завершили ремонт. Окрім цього, заклали мільйон гривень на ремонт частини тротуарів.
Після ремонту доріг мають нанести розмітку. Частину аварійних ділянок зробили раніше, тепер завершили решту, коли погода дозволяла працювати. Бо потрібен був відповідний температурний режим.
— Це ямковий ремонт?
— Так. Капітальні ремонти теж хотіли б робити, але наразі таких можливостей немає. Частково плануємо роботи біля стадіону на вулиці Кіцманській. Загалом стараємося, щоб усі дороги були в нормальному стані.
Є проблема з дорогою державного значення Т-2602 М-19 біля Юрківців. Там дуже погана ділянка [на виїзді з міста – ред.]. Коли почали розбиратися, виявилося, що десять років тому її передали Львівській залізниці. Як саме це сталося, ніхто не зміг пояснити. Через це ми не можемо виділяти гроші на ремонт, бо дорога нам не належить. Це було б нецільове використання грошей.
Дорога у Заставні. Суспільне Чернівці
Інша ділянка дороги вздовж вулиць Бажанського, Кіцманської, об'їзної, а також односторонніх вулиць Коцюбинського і Галицького. Це фактично стратегічна дорога державного значення.
Ми все дослідили. Потрібно було лише завершити процедуру на державному рівні, щоб дорогу обслуговували відповідні служби. Але цього не зробили. Ми неодноразово надсилали листи, однак питання досі не вирішене. Тому змушені обслуговувати дорогу на цій ділянці самостійно.
— Тобто область мала взяти їх на баланс, але цього не сталося?
— Так. Не зробили останнього кроку. Наскільки я розумію, потрібно було ухвалити рішення на рівні Верховної Ради. Точно не скажу, але суть приблизно така.
— Яку суму цьогоріч заклали на дороги?
— Три мільйони гривень. З них два мільйони — на дороги, один мільйон — на тротуари. Якщо не вистачатиме, будемо дофінансовувати.
— Де саме ремонтуватимуть тротуари?
— Біля старого кладовища, навпроти гімназії, і далі вгору до пам'ятника солдату. Там найбільш зруйновані бордюри та покриття.
Тротуар у Заставні. Суспільне Чернівці
— Чи враховуватимете вимоги безбар'єрності?
— Так, обов'язково. Нещодавно за гроші Петруні Колодрівської, бабусі полеглого на війні Владислава Колодрівського, поклали бруківку біля ліцею, в якому він вчився. І там уже зробили всі пониження та безбар'єрні елементи. Так буде й тут. На деяких ділянках це вже реалізували. Просто неможливо одночасно зробити все місто.
Читати ще
Читати ще
З дитинства хотів бути снайпером: історія полеглого бійця з Буковини на позивний Зевс
Проблема ще й у тому, що частина траси М-19, а це понад 5 кілометрів, мала перейти на обслуговування державі. Але процес досі не завершений.
Тим часом великовантажний транспорт продовжує рухатися цими дорогами. Якщо це дорога державного значення, дозволене навантаження — 40 тонн. Якщо місцевого — 24 тонни. А ми витрачаємо гроші платників податків на її утримання. Ідеться навіть не про повноцінний ремонт, а хоча б про поточне ямкове латання та прибирання.
— Чи проводили інвентаризацію земель?
— Так. Великого ефекту поки немає, але додатково отримуємо приблизно 70 тисяч гривень надходжень. Є люди, які не оформили свої земельні паї або відмовилися від них. Працюємо над цим питанням досить активно.
Ми маємо розуміти, які земельні ресурси є в громаді та як їх можна використати, щоб залучати гроші до бюджету. Виставляємо ділянки на аукціони. Уже провели кілька таких торгів, і ціна суттєво зростала від стартової.
Так, наприклад, продали колишній паливний склад. Новий власник уже облаштував там гаражі для великогабаритного транспорту й планує викупити землю. Є ще кілька подібних проєктів. Але зараз позиція депутатів така: усі об'єкти готуємо, формуємо перелік для оренди чи продажу, але до завершення війни нових аукціонів не проводимо. Хочемо, щоб військові після повернення також мали можливість взяти участь у цих процесах.
— Ми поговорили про надходження. А на що найбільше витрачають гроші з бюджету?
— Насамперед на освіту, культуру, спорт і мистецтво. Далі — благоустрій, водопостачання, водовідведення, дороги та ремонти.
— На чому економите?
— Намагаємося багато робити власними силами. Це майже вдвічі дешевше. Якщо матеріали коштують 100 тисяч гривень, то роботи можуть коштувати ще стільки ж. Саме тому тендерів небагато. Бруківку, ремонти біля пам'ятників і самі пам'ятники часто робимо господарським способом.
Голова Заставнівської громади Василь Радиш. Суспільне Чернівці
— Як це оформлюється?
— Закуповуємо матеріали, складаємо кошторис, дефектний акт, затверджуємо все документально й виконуємо роботи самі. Головне — не перевищувати пороги, встановлені законодавством. Якщо роботи проводяться в школі, залучаються технічні працівники, адміністрація закладу. Якщо в місті — працівники благоустрою.
— Минулого року батьки скаржилися на якість харчування в школі. Як ви реагували?
— Реагували. Але проблема не лише в підприємцеві. Він працює за затвердженим меню та нормами. Дітям складно догодити. Одні люблять одне, інші — інше. Є діти, які взагалі не їдять у школі, а харчуються лише вдома.
Ми звернули увагу на зауваження, провели роботу, виправили те, що могли. Водночас треба розуміти, що за ті гроші, які виділяють на харчування, забезпечити меню, яке буде подобатися абсолютно всім, дуже складно.
Підприємці й так не дуже хочуть братися за шкільне харчування, але поки що погоджуються. Тут завжди потрібно шукати баланс між вимогами батьків, дітей та можливостями бюджету.
— Один підприємець забезпечує харчуванням і школи, і садок. Чому претензії були лише до однієї школи?
— Тому що там були ініціатори цього питання. В іншій школі таких звернень не було. Якість харчування приблизно однакова.
— Як саме вдалося покращити ситуацію?
— Провели переговори з підприємцем, обговорили зауваження, частину моментів виправили. Після цього скарг не надходило.
— Узимку тендер на харчування не відбувся. Ви уклали прямий договір?
— Так. Але тут треба розуміти ситуацію. Якщо на конкурс приходить невідомий підприємець, який не може показати досвід роботи чи рекомендації, то я не хочу експериментувати на дітях. Бо якщо через місяць він відмовиться працювати або не впорається, тоді запитають з мене.
— Якою буде освітня мережа громади?
— Один академічний ліцей і дві гімназії — Малокучурівська та Заставнівська на базі загальноосвітньої школи.
Школа у Заставні. Суспільне Чернівці
— Філія у Вербівцях залишиться?
— Поки що так. Хоча питання ще опрацьовується. Маємо ще рік на ухвалення остаточного рішення. Раніше був спротив батьків, коли Вербівці приєднували до ліцею. Але після того, як діти почали навчатися, відвідувати гуртки та спортзал, ставлення змінилося. З людьми потрібно говорити. А твердження "нема школи — нема села" я не поділяю. Головне, щоб дитина отримувала якісну освіту в належних умовах.
— Тобто в цій частині освітньої реформи ви погоджуєтеся?
— Так, повністю погоджуюся. Школи треба укрупнювати. Зараз великі витрати на енергоносії та опалення. Якщо є приміщення, які можуть вмістити цих дітей, то чому б і ні?
— До академічного ліцею дуже високі вимоги. Чи готовий ліцей?
— Те, що потрібно від громади, ми робимо. Держава також підставляє плече: співфінансує, виділяє гроші на обладнання та інші потреби. Минулого року зробили клас патріотичного виховання. Закупили багато обладнання: дрони, макети автоматів, засоби для навчання медицині.
— А що з фасадом ліцею?
— Його потрібно утеплювати. Документи, програма і кошторис у нас є. Проєкт почали реалізовувати в межах "Великого будівництва", але через повномасштабну війну роботи зупинили. Зараз потрібно лише перерахувати вартість.
— Скільки це коштувало тоді?
— У 2021 році утеплення фасаду ліцею коштувало 14 мільйонів гривень. Зараз це вже понад 30 мільйонів. Також маємо ідею засклити фоє біля входу та встановити там тенісні столи для дітей.
— Яку частину цієї суми може профінансувати громада?
— Давайте рахувати від 10%. А далі буде видно. Можливо, доведеться десь дофінансовувати. Але це вже напрацьований проєкт.
— Як за час повномасштабної війни змінилася кількість населення громади?
— Це дуже болюче питання. Колись у нас було майже 10 тисяч жителів. Зараз складається враження, що половина людей тут фактично не проживає. Хтось виїхав за кордон, хтось переїхав в інші міста. Така ситуація і в селах.
Якщо подивитися, то зранку біля базару ще є люди. А вже об 11–12 годині місто майже порожнє. І це помітно. Доходи громади залежать від того, скільки людей тут живе, працює і сплачує податки. Раніше люди йшли з роботи, заходили в магазин, кафе, щось купували. Гроші залишалися в громаді. Зараз цього стало менше. Але маємо надію, що ситуація зміниться.
Центральна площа у Заставні. Суспільне Чернівці
— На це впливає й те, що в Заставні не так просто знайти роботу. Люди виїжджають за кордон або працюють в інших громадах.
— Я з цим не погоджуюся. Кожен шукає там, де кращі умови і вища зарплата. Але сказати, що роботи немає, я не можу. Хто хоче працювати і має спеціальність — роботу знайде. Ще й за непогані гроші.
— І в самій громаді також?
— І в громаді, і в селах. Усюди бракує працівників. "Благоустрою" потрібні трактористи, водії, бульдозеристи, екскаваторники. Ми ледве справляємося з тими людьми, які є. Робочі місця є, але часто немає бажання працювати. Хоча, звісно, на ситуацію сильно вплинув воєнний стан.
— Чи може міська рада якось впливати на створення робочих місць?
— Ми публікували інформацію про об'єкти, які можемо запропонувати інвесторам. Домовлялися з власниками приміщень щодо оренди. Але зараз усе трохи пригальмувалося. Люди хочуть вкладати гроші, але чекають більшої визначеності щодо війни.
— У вас уже понад три роки немає заступника. Чому?
— Ми шукали людину. Кандидати були. Але депутати вирішили, що міському голові заступник не потрібен. Я з цим не погоджуюся, бо все самому тягнути складно.
Спочатку я й сам не наполягав на цьому. Потім зрозумів, що заступник потрібен. Але почалися політичні ігри, і я вирішив не продовжувати цю історію. Хай буде так. Хоча колись хтось інший спробує працювати без заступника і зрозуміє, наскільки це непросто. Навіть коли приймали людину в економічний відділ, були суперечки.
— Ви призначили новим начальником відділу освіти Юрія Косаря. Як обирали кандидатуру?
— Я знав його раніше. Він працював і в нас, і в Кіцмані. Це досвідчена людина. Скажу просто: мені байдуже, якого кольору кішка, головне — щоб мишей ловила. Для мене важливо, щоб був порядок у навчальних закладах. Сам я всюди не встигаю. А він добре підсилив роботу відділу. Я задоволений його роботою.
— Ті завдання, які ви перед ним ставили, він виконує?
— Так. Ми добре співпрацюємо. Зараз проводимо ремонти. Якщо начальник відділу сам бере тачку і возить плитку, то це багато про що говорить. Він господарник. І це мені подобається.
Начальник відділу освіти Заставнівської громади Юрій Косар. Суспільне Чернівці
— Але він також має займатися впровадженням освітньої реформи. Чи вистачає йому компетенції?
— Перші кроки завжди складні. Але він працює не один. У відділі є спеціалісти, бухгалтери, фінансисти. Ми всі радимося між собою. Так само спілкуємося з директорами шкіл. Ми взяли його за контрактом на рік. Потім будемо дивитися далі. Хоч він і пенсійного віку, але ще багатьом молодшим може дати фору.
— Скільки зараз у громаді внутрішньо переміщених осіб?
— У громаді проживають наразі 227 переселенців. Цифра постійно змінюється: одні приїжджають, інші виїжджають. Переважно вони живуть у приватних будинках або квартирах. Також використовуємо колишній будинок для літніх людей у Малому Кучурові. Там є опалення, вода, харчування. Люди задоволені.
— Нові переселенці досі приїжджають?
— Так, приїжджають.
— Соціального житла небагато?
— У Заставні є гуртожиток, але він не належить громаді, а перебуває у підпорядкуванні департаменту освіти. Проте ми допомагаємо людям. Також із початку війни в кінотеатрі "Мир" працює пункт гуманітарної допомоги. Там можна отримати одяг, взуття, іграшки, продукти. Допомога надходить із Німеччини, Італії та Португалії.
Гумантіарна допомога переселенцям у Заставні. Суспільне Чернівці
Зараз туди звертаються не лише наші переселенці, а й люди з інших громад. Пункт працює досі за визначеним графіком. Чимало допомоги також передавали військовим — одяг, взуття, продукти та інші необхідні речі.
— Чи допомагаєте переселенцям інтегруватися в громаду і шукати роботу?
— Так. Якщо люди звертаються до міської ради, ми намагаємося підказати, де можна працевлаштуватися. Якщо є якісь побутові питання, теж допомагаємо в межах наших можливостей.
— Ви один із небагатьох голів громад області, які не виїжджали у закордонні відрядження під час війни. Чому?
— Такий шлях теж можливий. Якщо є співпраця по лінії освіти, то можуть їхати директори шкіл. Я не вважаю, що всюди має їздити саме голова громади. Ми й без цього налагодили хорошу співпрацю з нашими земляками за кордоном. Вони дуже допомагають громаді й зараз.
— Як громада підтримує військових?
— Зараз діють чотири програми. Є допомога пораненим військовим. Є програма на поховання загиблих, де відшкодовуємо витрати на труну, пам'ятник та інші потреби. Наразі виділяємо до 80 тисяч гривень на пам'ятник кожному військовому.
Також передаємо військовим одяг, гуманітарну допомогу, закуповували автомобілі — вантажівки та буси. Допомагаємо військовим частинам. На жаль, усім допомогти не можемо. Зараз маємо понад 30 звернень від військових частин. На кожній сесії намагаємося виділяти гроші на підтримку армії: для госпіталів, військових частин, ТЦК та інших потреб.
За чотири роки війни громада виділила 28,4 мільйона гривень допомоги.
— Це лише субвенції військовим частинам?
— Так, орієнтовно 28 мільйонів — це субвенції військовим частинам. Ще понад 2 мільйони гривень спрямували на різні місцеві програми підтримки військових та їхніх родин.
— Яка допомога передбачена пораненим?
— Стандартна виплата — 10 тисяч гривень. Якщо людина звертається повторно, то сума може бути 5 тисяч або більше. Бували випадки, коли через складні операції виділяли 20 або навіть 50 тисяч гривень.
— Хто ухвалює рішення про виплати?
— Програми затверджує сесія, а конкретні рішення щодо кожної людини ухвалює виконком після розгляду заяви та медичних документів.
— Як у громаді бережуть пам'ять про полеглих? Меморіали встановили в Заставні та Кучурові. Скільки це вартувало?
— Ми виділили лише 110 тисяч гривень на матеріали, а все інше робили силами громади. Я звертався до людей, підприємців, і вони завжди погоджувалися допомогти. Так ми все й зробили. Також облаштували Меморіал пам’яті — дошку пам’яті зниклих безвісти та тих, хто перебуває в полоні.
Була й спонсорська допомога матеріалами. Ми зробили конструкцію. Так само встановлюємо пам'ятники на кладовищі. Також у нас заплановано спорудити загальний пам'ятник загиблим військовим із флагштоком та всім необхідним. Там, де виділена ділянка для поховання військових, хочемо встановити пам’ятний знак.
Меморіал пам’яті у Заставні. Суспільне Чернівці
Коли відкривали Меморіал пам'яті, я казав, що хотілося б, аби цей меморіал не був заповнений на сто відсотків. Але, на жаль, сталося інакше. Довелося навіть зменшувати формат фотографій. Після завершення війни хотілося б замінити їх на мармурові плити.
— В Україні зараз переосмислюють культуру пам'яті. Пам'ятники, які громади отримали ще з радянських часів, переглядають: якими вони мають бути, які там мають бути написи. Водночас на багатьох із них неправильно вказані дати Другої світової війни, а закон про деколонізацію вимагає їх виправлення.
— Я згоден, але самостійно зробити цього не можу. Це має відбутися на державному рівні, а ми вже виконаємо відповідні рішення. Але ми рухаємося цим шляхом. Наприклад, пам'ятник матері й солдату. Якщо придивитися, то мати там зображена в українському кептарі та національному вбранні. Він стоїть у Вербівцях. Цей пам'ятник встановили загиблим односельцям. Так само і пам'ятник у Заставні присвячений загиблим землякам.
У парку ми змінили назву, яка була російською мовою. Залишилися лише бічні написи, де перелічені герої різних національностей, — там є і узбеки, і українці, і росіяни, й інші. Якщо буде така потреба, ми це приберемо. Але я вважаю, що зараз руйнувати ці пам'ятники не потрібно. Бо якщо через 80 років після завершення нашої війни почнуть зносити те, що ми встановлюємо сьогодні, то це буде така сама ситуація.
Пам’ятник у Заставні. Суспільне Чернівці
Пам’ятник у Малому Кучурові. Суспільне Чернівці
До мене були звернення щодо пам'ятника в Кучурові. І мене дуже здивувало, що зверталися люди, у яких удома досі є написи "Слава Радянському Союзу!"
— У гуртожитку у центрі Заставни є проблема з дахом, яку мешканці не можуть вирішити самостійно. Немає документів, які дозволяли б законно шукати спонсора чи інвестора. Самі люди оплатити ремонт не можуть. Там потрібно повністю міняти дах, бо він уже в дуже поганому стані.
— Скажу вам так: квартири в центрі міста ми передали людям безкоштовно. Буквально водили їх за руку, щоб оформити документи на право власності. Усі казали: "Нам тільки дайте, а далі ми все зробимо". Ми допомагали, оформляли документи. А потім виходить так, що один сусід перекладає ринву, щоб вода текла не до нього, а до іншого. От і все.
Дах у гуртожитку в Заставні. Суспільне Чернівці
Стан стелі та стін у гуртожитку в Заставні. Суспільне Чернівці
Там був і досі є проєкт, за яким інвестор хотів добудувати ще один поверх і натомість зобов'язувався перекрити дах. Усе мало бути зроблено на належному рівні. Але мешканці не погодилися.
Читати ще
Читати ще
“Наша громада — спальний район Чернівців”. Інтерв’ю з головою Великокучурівської громади на Буковині Тодеренчуком
Читати ще
Чому жителі самі платять за ремонт доріг? Інтерв’ю з головою Глибоцької громади Ванзуряком
Читати ще
Як у одній громаді на Буковині уживаються перевиконання бюджету та села без світла й магазинів? Інтерв’ю з головою
Читати ще
“Дороги потребують ремонту, але такі гроші відсутні”: інтерв’ю з головою Новоселицької громади на Буковині Нікорич
Читати ще
“Чоловіки – мобілізовані, а в садах більше жінок працює”: Інтерв’ю з головою Недобоївської громади на Буковині Юзвою
Читати ще
“Ми точно не одні з останніх в області”: Інтерв’ю з головою Чудейської сільської громади Піцулом
Читати ще
“У перший клас записані лише 26 дітей на шість сіл. Це катастрофа”. Інтерв’ю з головою Рукшинської громади Горбатюком
Читати ще
“Йдемо до того, щоб мати статус міста”. Інтерв’ю з головою Красноїльської селищної громади Драгуном
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
