19 лютого – чергова скорбота в Новодністровській громаді. В останню земну путь провели свого Героя, захисника солдата Володимира Юрійовича Шуйвана. Він загинув 15 лютого під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Терни Лиманського району Донецької області.
Заупокійна служба пройшла в Церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Громадська панахида ‑ на центральній алеї міста, куди прийшло багато новодністровців, щоби віддати Герою шану і скласти йому вдячність за подвиг. Прощальне слово від імені громади сказала міський голова Наталя Цимбалюк:
‑ Серце розривається від болю, спостерігаючи, як клятий ворог палить наші міста і села. Як вбиває цивільних людей і маленьких дітей. Як гинуть наші захисники та захисниці. Не буде прощення нашим ворогам!
Сьогодні ми з великим сумом зустрічаємо нашого захисника Володимира Шуйвана, що повернувся додому на щиті. Він ще дуже молода, прекрасна і щира людина, якій би лиш жити… Але за покликом душі з любов’ю до рідної землі в березні 23 року Володимир склав присягу на вірність українському народові. Він пішов у бій за кожного з нас. І за нас поклав своє життя. Про це маємо пам’ятати завжди.
За всіх нас дякую Володимиру за подвиг! Від імені громади висловлюю щирі співчуття батькам, сестрі, друзям, колегам, бойовим побратимам нашого Героя. Вічна і світла пам'ять Володимиру! Слава Україні! Героям слава! – Сказала Наталя Олександрівна.
Він був чудовою людиною – сумлінним, відповідальним, завжди позитивним, а ще завжди справжнім – так згадують Володимира колеги, працівники ПрАТ «Дністровська ГАЕС і, зокрема, підрозділу воєнізованої охорони підприємства.
Дуже сильний, вольовий, сміливий і світлий душею – таким Володимир Шуйван залишився в пам’яті своїх побратимів, які багато днів стояли з ним пліч-о- пліч і сьогодні продовжують виконувати бойові завдання.
Проникливі і мудрі слова Благочинного Чернівецько-Буковинської єпархії Православної Церкви України протоієрея Романа Грищука запали, мабуть, у кожне серце:
‑ Господь Спаситель заповідав нам, що нема більшої любові, ніж як хто душу свою положить за ближніх своїх. І саме тому наші мужні воїни, і воїн Володимир зокрема, нітрохи не сумнівалися і стали на захист Батьківщини. Вони пожертвували собою, щоби дати нам шанс змінити країну. Шанс вистояти.
Хтось скаже: «А нам головне, аби настав мир!» Ні, дорогі мої, нам треба не тільки миру. Бо можна було ще раз проголосувати за Януковича чи за Бойка і був би мир. Руський мир. Мир під окупацією. Спочатку ви б навіть не помітили цього, бо вороги вбивали б українських священників, вчителів, митців. Спалювали б українські книжки. Лиш потім дійшло б до звичайних людей. Молодь перетворювали б на зомбі і відправляли убивати своїх співвітчизників, як це відбулося на Донбасі і в Криму. А потім погнали б у пекло війни усіх чоловіків, так як це відбувається в росії. А щоб не пробували чинити спротив, вчинили б голодомор, як у попередньому столітті. Навчили б боятися власної тіні. Щоб людина мовчала, коли убивають когось поруч, головне, аби чорний воронок не зупинявся біля її дому.
Але ми з вами ще 10 років тому вибрали не руський мир, а Україну. Ми стали на шлях боротьби. Люди вийшли на майдан, аби їх мирним шляхом не засунули у російську неволю. Так майдан перетворився на велику війну.
І замиритися з ними неможливо, бо їм недостатньо ні Криму, ні Донбасу, ні Бахмута ні Авдіївки; вони не зупиняться по Дніпру, вони не зупиняться по Дністру, вони не зупиняться навіть по Тисі. Вони розраховували, що легко візьмуть Україну, але наші мужні воїни, такі як Володимир, зупинили їх.
Обладунки воїна завжди важчі за кайдани раба. І нам ще треба багато працювати над собою. Не дати ворогу можливості посіяти в наших душах рабство поселити залежність, готовність прийняти будь кого, лише б не було гірше. Бо такий світогляд веде до реального рабства. Єдиний спосіб захистити себе, своїх дітей, своїх онуків – виховати їх вільними, свідомими громадянами своєї країни, які беруть на себе відповідальність за своє майбутнє.
Дякуємо нашим героям, нашим воїнам, які дають нам шанс змінити світогляд українського народу. З рабського – на козацький, з «какая разніца» на своє: віру, мову, армію.
Правду кажуть, що в Бога немає інших рук, крім наших. Господь за нас бореться нашими руками. Неправду кажуть, що на цю війну є Боже воля, а отже нам треба терпіти, смирятися, каятися. Українці не більше росіян згрішили, але ракети прилітають по нас, а не по них. Українці нічим більше не згрішили, що у нас був голодомор, а у них – ні. Українці згрішили хіба що тим, що вчасно не пошанували свою армію, свою мову, свою культуру, не послухалися своєї церкви, але слухали чужої. Та це вже у минулому. Дай Боже нам перемогти! Дай Боже, щоб ми жили і тепер і в майбутньому!
Ми прощаємося сьогодні з Володимиром, але ми обіцяємо що справа, заради якої він поклав своє життя, буде успішно завершена. Іди з миром, брате, на небо. Ти відвоював своє.
Солдата Володимира Шуйвана поховали на Новодністровському кладовищі.
Вічна і нетлінна пам'ять нашому Захиснику!
