За інформацією: Суспільне Чернівці.
22-річна військова Каріна Павловська після важкого поранення ноги. Суспільне Чернівці
Спочатку Каріна служила у піхоті. Коли її підрозділ перевели з Харківського на Покровський напрямок, вона вирішила перейти до операторів дронів.
«Я розуміла, що на Покровському напрямку я довго не проживу, особливо у піхоті. Зараз там, так би мовити, пекло, а я все-таки хочу пожити», — каже дівчина.
На цій посаді Каріна займається розвідкою, пошуком російських військових, а також працює зі скидами та ударними дронами. За її словами, спочатку їй було психологічно складно працювати проти російських військових, однак згодом це змінилося.
«Коли я була в операторах БпЛА, то спочатку мені було трішки шкода, тому що я розуміла, що у них діти і так далі. А потім я стала до них дуже холоднокровною, мені взагалі нікого шкода не було. І у мене була дуже велика агресія до них», — розповідає військова.
Каріна каже, у бригаді не хотіла поблажок через те, що вона жінка. Також відмовилася від легшого екіпірування та попросила ставитися до неї так само, як до чоловіків.
«Дивилась на ногу і бачила переламану кістку»
Поранення Каріна отримала під час бойового виїзду в районі Новопавлівки на Покровському напрямку. Вона їхала на позицію разом із чотирма військовими. Коли побратими помітили російський дрон, Каріна визирнула з машини та побачила його біля автомобіля. Вирішила не виходити.
«Мені ззаду нічого не було видно, тому що у нас стояв там РЕБ, усе було забито. І от коли вони крикнули про дрон, я визираю, дивлюсь — він біля машини і розумію: якщо я зараз вибіжу з машини, то це буде пряме попадання і дуже мало шансів, що я виживу. Тому я вирішила залишитися в авто».
Нога Каріни Павловської після важкого поранення. Суспільне Чернівці
Після удару Каріна не втрачала свідомості. Її витягли з автомобіля, чекали на евакуацію та доправили до медроти. Після першої допомоги військову ввели в наркоз, а до свідомості вона прийшла через три дні.
Каріна отримала вогневе поранення ноги, відкритий перелом, ушкодження м’язів та шкіри стегна.
«Я дивилася і бачила переламану кістку. Немає ні м’язів, ні м’яса, ні шкіри, нічого. Я розуміла, що це важке поранення і мені треба буде дуже довго лікуватись, але особливо якоїсь паніки не було», — розповідає військова.
«Були кровотечі і зупинка серця»
Після поранення Каріна проходила лікування у Петропавлівці, Дніпрі, Києві, Львові та Чернівцях. Перенесла 32 операції. У Києві лікарі чотири рази готували її до ампутації ноги. Однак щоразу вирішували спробувати зберегти кінцівку.
«У мене були кровотечі, зупинка серця, тому лікарі вирішували, що потрібно ампутувати ногу, бо вдруге серце могло не запуститися. Але все-таки вирішили ризикнути — і врятували мені ногу», — каже дівчина.
Після операцій Каріні встановили пластину. Зараз коліно у неї повністю не згинається. Вона говорить, що після відновлення зможе зігнути його приблизно на 90 градусів, тому повернутися до бігу та спорту, якими займалася раніше, вже не зможе.
22-річна військова Каріна Павловська після важкого поранення ноги. Суспільне Чернівці
«Мені допомагали їсти і митися»
Після поранення Каріна п’ять місяців не могла самостійно рухатися. В цей період біля неї цілодобово чергували мама та тітка.
«Вони допомагали мені їсти, митися, розчісуватись. І загалом з усіма побутовими справами, тому що самостійно я цього робити не могла», — розповідає військова.
Перший раз, коли Каріна змогла стати на милиці, став для неї важливим моментом відновлення.
«У мене життя кардинально змінилось: я могла уже сама піти в душ, сама піти в туалет, просто піти прогулятись, а не сидіти у палаті. І життя помінялось взагалі», — каже дівчина.
«Фізично не так важко, як психологічно»
Після фізичного відновлення Каріна продовжила боротися з наслідками поранення вже психологічно. Спогади про момент вибуху досі повертаються до неї уві сні, а гучні звуки або відео з вибухами можуть викликати панічні атаки.
«Після поранення у мене дуже сильно змінились думки і психологічний стан, тому що ця картинка, коли саме відбулось поранення, вона досі мені сниться. Навіть фізично не так важко, як психологічно», — розповідає військова.
Під час панічної атаки Каріна намагається зосередитися на тому, що її оточує, та думає про сина.
«Коли в мене панічна атака, я починаю думати про сина, рахувати щось, що у кімнаті є, перераховувати — мені стає спокійніше. Коли я була у Києві, мене дуже тиснуло, що я поранена і не можу ходити. Але потім я згадувала, що у мене вдома є ще дитина, вона росте, і я хочу її бачити — і це все минало».
«Він приніс мені ведмедика і сказав: “Мамо, я тебе люблю”»
Коли Каріна пішла до війська, її синові Емілю було півтора року. Зараз хлопчикові три. Коли дівчина була на службі, він залишався з бабусею, братами та сестрами, а з мамою переважно спілкувався по відеозв’язку.
За словами Каріни, спочатку розлука сильно вплинула на сина — він замкнувся у собі та майже перестав розмовляти. А після її приїзду у відпустку хлопчик зрозумів, що мама може повертатися додому, і став більш відкритим.
«Перший раз, коли він приїхав до мене у госпіталь, він приніс мені ведмедика. Я тоді розплакалась, тому що я дуже давно його не бачила. Він приніс іграшку і сказав: “Мамо, я тебе люблю”. І тоді у мене все всередині розтануло», — розповідає дівчина.
Каріна Павловська із сином Емілем. Суспільне Чернівці
Зараз мама привозить хлопчика до Каріни у вихідні. Військова каже, що саме син допомагає їй бачити сенс у тому, що відбувається. Дівчина думає, що коли син виросте, він її зрозуміє.
«Завдяки йому я загалом зрозуміла сенс життя — що є заради кого жити і заради кого старатись. Я думаю, що він зрозуміє, що я це все робила заради нього, щоб він жив спокійно».
«Я все одно повернусь»
Каріна каже, що залишати військо вона не планує. Дівчина хоче повернутися до служби, але не на бойові позиції.
«Після поранення я зрозуміла, що ризикувати так, як раніше, я вже не буду. Буду займатись або мультимедією — вести сторінки бригади, або навчати новеньких літати на дронах», — розповідає військова.
Читати ще
Читати ще
Бачить загиблих побратимів та переживає флешбеки з фронту: історія військового з позивним Позитив
Читати ще
“Найстрашніше – почути, що “важкопоранений” став “полеглим”. Історія бойової медикині, яка служить на фронті з 19 років
Читати ще
“Важливо формувати довіру та репутацію”: як письменниця з Чернівців Інга Кейван керує комунікаціями бойової бригади
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
