За інформацією: Суспільне Чернівці.
Іван Беринчан заклеює портрет сина на Алеї зниклих безвісти військових у Глибоцій громаді. Суспільне Чернівці
"Коли замовляли 10 чи 25 наліпок, я одну одразу ж взяв, обмотав резинкою та поніс додому для свого сина. У мене була надія на Бога", — говорить чоловік.
"Сповіщення про загибель рідного брата"
3-го березня 2023 року чоловіку повідомили про загибель на війні рідного брата Івана. А наступного дня він дізнався, що його син Ігор зник безвісти.
"Був наш воєнком і каже: "Васю, у тебе сталося таке горе. Приїдь рано до мене — відозвемо сина на похорон". Я кажу: "Добре". О сьомій годині приїжджаю у військкомат, щоб відізвати сина на похорон. Виходять начальник і його заступник та кажуть: "Ми не знаємо, що тобі казати". І за неповну добу дають мені сповіщення, що син зник безвісти", — згадує Василь.
Буковинець Василь Беринчан та зліва від нього портрет загиблого брата Івана Беринчана. Суспільне Чернівці
Чоловік розповідає, що тоді зібрався з думками й розумів: потрібно займатися документами, здавати зразки ДНК та звертатися до СБУ.
"Це ми 8-го березня поховали брата, і вночі так дав Бог, що одного поховали, а другий — з'явився, що він живий, хоч і в полоні, але живий. Як мене це мотивувало жити, розумієте, не упасти у вічай, не запити і думати, що все. Я просто тримав себе в руках і допомагав іншим людям, бо тоді дуже багато зникало і гинуло людей", — каже батько звільненого військовослужбовця.
Портрет полеглого військового Івана Беринчана на Алеї пам’яті у Глибоцьцій громаді. Суспільне Чернівці
Як портрет сина щодня нагадував про очікування
Чоловік розповідає, що тоді йому було важко вдома, коли за вечерею постійно бачив фотографію сина на стіні.
"Приїжджав додому і жінка давала тарілку борщу повечеряти. На стіні велика фотографія сина. Я їм, а він — не знаю. І це мене гнітило, і мене вбивало. Це було дуже жорстко для мене", — говорить чоловік.
Через деякий час з’явилися інформація та відео, на яких його сина допитували в Чечні, у Грозному. Василь каже, що син 1998 року народження, у школі не вивчав російську мову як предмет, а в родині всі є українцями. На відео до Ігоря зверталися російською мовою — він розумів її, але відповісти не міг, оскільки навіть не володів назвами місяців.
Буковинець Василь Беринчан. Суспільне Чернівці
Алея зниклих безвісти військових у Глибоцькій громаді. Суспільне Чернівці
Привітав сина з днем народження в полоні
У полоні Ігорю давали можливість коротких дзвінків, розповідає батько. Це відбувалось нечасто, але було приємно чути голос сина.
"Я з ним мав контакт, він до мене дзвонив. Так, було несподівано. Це була субота: я був дома, щось на вулиці, крутився, і якийсь дзвінок — такий незрозумілий. Я піднімаю: "Тату, привіт!" Нам дали можливість дзвонити. Я з ним хвилин до п’яти поговорив, і син сказав: "Тату, все добре, я живий, здоровий". По-українськи, правда. Це десь було через рік-півтора, як у мене був перший дзвінок із ним", — говорить батько звільненого військовослужбовця.
Щоб привітати сина в полоні з днем народження, 19 лютого Василь, приїхавши на роботу, написав повідомлення з проханням дозволити привітати сина.
"Цілий день, десь до 3-ї чи 4-ї години, вони не дзвонили, і не переглядали моє повідомлення, яке я написав, щоб привітати сина з днем народження. Ввечері, десь о пів на шосту — п’ятнадцять до шостої, був дзвінок на WhatsApp. І тоді вперше дали можливість сказати: "Сину, я тебе вітаю…", — розповів батько звільненого військовослужбовця.
Також тоді Ігорю дали можливість зателефонувати рідній сестрі та тітці в Італію. У 2026 році Василь так само написав повідомлення, щоб привітати сина, однак цього разу такої можливості йому не надали.
"Я чекав кожен день, з телефоном ходив на вулицю, до господарства, ну, кругом з телефоном. Я його не покидав ні вдень, ні вночі. Я клав біля подушки зарядне, заряджався, щоб він постійно був біля мене. Просив хлопців-комп’ютерщиків, щоб вони мені зробили на телефоні звук-дзвінка, щоб я міг бути на вулиці і чути. Щоб не пропустити ніякого дзвінка" — каже батько звільненого з полону.
За його словами, родина зверталася до всіх інстанцій, які працюють із військовополоненими: до Риму, Арабських Еміратів, Червоного Хреста та координаційних штабів.
Розмовляв до того, як прийшло повідомлення в "Дію"
"Бог допоміг, і вдалося домогтися повернення з Чечні, з Грозного. Обмін відбувся, коли ми були на роботі в п’ятницю, о 4-й годині подзвонила уповноважена з прав людини області Ірина Ісопенко. Перший дзвінок був напряму. Вона нас зустріла, мала мої дані. Зайшла в один автобус — сина не було, зайшла в другий — теж не було. Це було прямо на КПП. Коли вона зайшла в третій автобус і назвала прізвище, син підняв руку, і йому сказали виходити — і він вийшов", — каже Василь Беринчан.
Тоді Ігор одразу зателефонував батькові, коли ще ніхто з родини не мав офіційної інформації про його повернення, і повідомлення в "Дії" ще не надходило.
Іван Беринчан обіймає сина Ігоря Беринчана під час першої зустрічі після звільнення з полону. Суспільне Чернівці"Вона набрала мій номер телефону і перші слова: "Тату, я вже вдома". Я кричав з радості, емоції були такі, що мене сильно переповнювали, бо я дуже довго чекав, розумієте правильно, що кожна мама чекає, кожен тато чекає, кожна дружина чекає, сестри чекають своїх рідних і близьких", — розповідає батько звільненого військовослужбовця.
"Поїхав туди дитиною, а вернувся чоловіком"
Василь розповідає, що син пішов на службу зовсім молодим, а повернувся вже дорослим чоловіком. За його словами, до повномасштабного вторгнення син закінчив строкову службу, влаштовувався на роботу, і коли почалася повномасштабна війна в Україні, він пішов служити.
"У мене дуже великі й дуже сильні емоції. Усі кажуть, що я цвіту. Раніше ходив постійно гиркав на всіх. А зараз — Бог дав, я дочекався, я вже веселий, сміюся. Це сльози радості, звісно, але я вже живу", — каже батько звільненого військовослужбовця.Читати ще
Читати ще
“Тато, я вже вдома”: з російського полону звільнили 27-річного буковинця Ігоря Беринчана
Читати ще
Буковинець повернувся з полону та власноруч зняв свій портрет з Алеї зниклих безвісти
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
