За інформацією: Суспільне Чернівці.
Віктор Забийворота, який пів дня провів у російському полоні й потім втік. Суспільне Чернівці
Одного дня Віктор із товаришем почули вибухи з боку села. Вирішили перевірити, однак дорогою побачили людей, які виїжджали звідти.
«Машини вже були побиті, посічені. Деякі водії були закривавлені. Нам показували: “Куди ви ломитеся? Вам туди їхати нічого, бо там біда, там навіть наших хлопців немає”. Ми повернули назад», — пригадує Віктор.
Окуповані Піски-Радьківські на 12 квітня 2022 року. DeepStateMap
«Я розумів, що вже звідси не виберуся»
Коли чоловіки зрозуміли, що почалася окупація села й немає куди повертатися, вирішили пішки йти у напрямку Святогірська, де сподівалися зустріти українських військових.
Дорогою вони помітили, що в обох напрямках рухається військова техніка. Чоловіки почали вагатися, чи часом це не російські військові, й вирішили повернутися на рибальську базу, але на шляху назад потрапили у полон.
За словами Віктора, їх затримали шестеро солдатів. Обом зав’язали очі, руки товариша стягнули пластиковими стяжками, а йому самому зв’язали ланцюгом.
«У нас сприйняття було таке: ми цивільні. Навіть не було розуміння, що з нами щось може статися», — розповідає чоловік.
Віктор каже, що російські військові вимагали розповісти про українських бійців та їхнє розташування. Чоловіки не мали такої інформації, але росіяни не вірили, що вони цивільні.
«Спочатку на коліна поставили, потім почали стріляти. Потім били нас ногами. Коли стріляли біля моєї голови, я лежав на землі. Військовий стріляв недалеко від мене, з автомата обпалював волосся на обличчі, на лобі, на бровах. Я розумів, що вже звідси не виберуся», — пригадує Віктор.
Віктор Забийворота, який пів дня провів у російському полоні й потім втік. Суспільне Чернівці
Як вдалося втекти з полону
Згодом чоловіків посадили в авто і відвезли в інше місце, де російські військові продовжили допити.
«Їм не подобалося, що ми мовчали. Казали: “Та ви, мабуть, військові”. А я відповідав: “Подивись на руки”. Ми не знали, де наші військові», — говорить Віктор.
Можливість для втечі з’явилася, коли українські військові скинули на групу росіян два осколкові боєприпаси. Після цього російські солдати почали тікати. Як згадує Віктор, до того думав, що росіяни їх уб’ють.
«Мабуть, нам пощастило, що залишили нас. Як зняв пов’язку, побачив товариша на відстані 15 метрів. Ми були оглушені. Кричали один на одного. Як себе звільнив — почав товаришу знімати стяжку з руки. У нього вже до половини чорні пальці були — настільки сильно затягнуті руки. Склом почав пробувати перерізати. Він не відчував рук», — пригадує Віктор
Коли чоловік звільнив товариша, той не зміг підвестися.
«Я розрізав йому стяжку. Кажу: “Все – побігли, давай!” А він відповідає: “Я не можу бігти”. Я запитую: “Що таке?” А він каже: “Я навіть стояти не можу”», — розповідає Віктор.
Віктор Забийворота, який пів дня провів у російському полоні й потім втік. Суспільне Чернівці
Тягнув товариша всю ніч
Віктор вирішив допомогти товаришу вибратися. Тягнув його на собі усю ніч, хоча сам також був поранений: під час перебування в полоні російський військовий порізав йому руку ножем. Рану перев’язував усім, що було під рукою, аби зупинити кровотечу.
«Я його протягнув на собі, скільки міг. Не знаю, скільки метрів ми подолали, не рахував. Знайшовши галявину між двома хащами, кажу: “Все, відпочинок. Я тебе більше не можу тягнути», — пригадує чоловік.
Коли Віктор оглянув товариша, помітив у нього травми грудної клітки: на ребрах намацав гулю, яка починала рости, а під час натискання зрозумів, що два ребра зламані.
Віктор Забийворота, який пів дня провів у російському полоні й потім втік. Суспільне Чернівці
Чоловіки рухалися через ліс, а потім уздовж залізничної колії. Пройшли кілька сіл і дісталися Святогірська.
«Коли ми прийшли в місто, я вже не витримав. Я вже не міг іти. Знайомого поставив, а він сам упав. Від лінії фронту 20 кілометрів відтопати — це теж щось. Я вже нічого не хотів», — пригадує Віктор.
У центрі Святогірська чоловіки зустріли українських військових. Ті опитали їх і зібрали інформацію. Після цього Віктор і його товариш змогли зателефонувати рідним.
Приблизний шлях, який пройшли Віктор та його товариш. Google Maps
По телевізору побачив росіян, які тримали його в полоні
Пізніше Віктор побачив репортаж про російський наступ на села Лозова, Рубці та Яцьків. У сюжеті показували, як українські військові давали відсіч росіянам, які рухалися в напрямку Святогірська.
«Я впізнав одного. По берцях. Я побачив у нього берці — ті, якими він ходив по мені, по моєму тілу. Вони були з таким цікавим надривом, зашиті. І по тому шву я його впізнав», — розповідає Віктор.
Віктор Забийворота, який пів дня провів у російському полоні й потім втік. Суспільне Чернівці
Після втечі долучився до Сил оборони
Після втечі Віктор приїхав до Чернівців. Каже, коли виходив із потяга, дружина та рідні спершу його не впізнали.
Того ж дня о десятій ранку Віктор уже був у військкоматі. А у травні його направили до бригади.
«Я хотів до хлопців, з якими я працював у березні 2022 року. Але вони загинули. Хлопці були молоді», — розповідає Віктор.
Він служив до кінця 2025 року. Уже під час служби повернувся до рідного села, яке деокупували після п’яти місяців російської окупації.
«Тоді мене селяни побачили і кажуть: “А що, ти живий? Тебе ж розстріляли. Ми так чули”. І не одна людина так казала», — пригадує Віктор.
Після звільнення зі служби почав звикати до цивільного життя. Каже, що спілкування з людьми та звичайні міські справи давалися непросто.
«Життя продовжується, навіть після того, як я зняв із себе форму. Коли я почав спілкуватися з цивільними людьми на вулиці, зрозумів, що таке місто, що таке цивільний транспорт. Важко було просто переломити себе. Спілкування там, під пікселями, і це спілкування тут — це небо і земля», — говорить чоловік.
Віктор каже, що дружина допомогла йому адаптуватися. Також завели кота.
«Я дуже сильно люблю собак і котів. Будь-який стрес минає, коли кицька заходить, сідає на руки. Стрибає до тебе, ти її починаєш гладити, вона починає муркотіти. Це така моя реабілітація», — каже Віктор.
Читати ще
Читати ще
Два роки без сонця, а туалет — за командою: історія військового з Маріуполя, який понад чотири роки був у полоні
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
