За інформацією: Суспільне Чернівці.
Крістіна, сестра загиблого військовослужбовця Едуарда Голенка, з його портретом. Суспільне Чернівці
За її словами, брат три дні стояв у черзі під Голосіївським військкоматом, після чого потрапив до місцевої територіальної оборони. Каже, що їм одразу роздавали зброю, адже йшов наступ на Київ.
У березні 2022 року Едуард Голенок брав участь у битві за Мощун. Як згадує його сестра, це були одні з найважчих боїв, у яких йому довелося брати участь.
«Там і полягли хлопці з його ТРО. Дуже серйозна була ситуація, постійні обстріли, але він вистояв», — розповідає Крістіна.
Після виходу з Мощуна, каже вона, брат остаточно переконався, що російських військових потрібно відтісняти якомога далі від українських міст.
Полеглий військовий Едуард Голенок. Фото надала Крістіна Голенок
Навчання у Великій Британії
Після служби у територіальній обороні Едуард прагнув перевестися до штурмової бригади, де вже служили його знайомі.
«У нього були друзі в П’ятій штурмовій київській бригаді. Він дуже захотів туди і сказав, що зробить усе для того, щоб туди потрапити. І йому це вдалося, він дуже радів», — розповідає сестра військового.
Згодом Едуард отримав можливість пройти військове навчання у Великій Британії. За словами Крістіни, хоча за віком брат не проходив, адже йому було 45 років, а вікові обмеження — 40, завдяки гарній спортивній підготовці його взяли.
«Едік усе життя займався спортом. Дуже любив східні бойові мистецтва, займався айкідо. Також парашутним спортом та паропланеризмом. Тому його взяли на навчання до Англії», — каже Крістіна.
Протягом трьох тижнів він проходив військовий вишкіл у Великій Британії, розповідає вона. Після повернення додому брат був виснаженим, але задоволеним тим, які знання він здобув.
«У нього було ще звання медика, санітара. Він дуже хотів бути корисним і допомагати безпосередньо пораненим», — розповідає жінка.
Едуард Голенок (крайній праворуч) під час навчання у Великій Британії. Фото надала Крістіна Голенок
Після повернення з Великої Британії часу на відпочинок майже не було, розповідає Крістіна. Каже, що перед поверненням на фронт брату дали один день побачитися з родиною, але до Новодністровська він доїхати не встиг.
«Одразу після Англії їм дали тільки добу, щоб побачитися з рідними. Лише переночував удома, побачив дружину, а вже зранку поїхав. Їх відправили на Бахмутський напрямок, під Нью-Йорк», — розповіла сестра.
«Ця позиція забрала його життя»
Жінка розповідає, що невдовзі військовим наказали заступати на небезпечну позицію, яка постіно обстрілювалася.
«Ніхто не хотів туди йти, тому що ця позиція ще з 2014 року була під постійними обстрілами, росіяни її добре знали. Але оскільки наказ був, а охочих не знайшлося, він сам визвався. Саме ця позиція і забрала його життя», — розповідає сестра військового.
Полеглий військовий Едуард Голенок. Фото надала Крістіна Голенок
Про загибель брата Крістіна дізналася від його командира. Згадує, як 6 серпня 2022 року їй зателефонував ротний Олексій Тарасенко. Він розповів, що на позиції Едуарда почався мінометний обстріл — хлопці намагалися добігти до бліндажа, але не встигли.
«Я побачила невідомий номер, і одразу десь усередині защеміло. Він представився і сказав: “Прийміть вибачення. Едік, на жаль, загинув”», — згадує Крістіна Голенок.
Після загибелі брата Крістіна поїхала до Дніпра, щоб забрати його тіло. За її словами, найбільше запам’яталися переповнені морги та велика кількість родин, які приїхали по своїх загиблих.
«Великі рефрижератори були під зав’язку заповнені нашими хлопцями. Лікарня переповнена, морг переповнений. Дуже багато родин приїхали або на впізнання, або щоб забрати своїх рідних», — каже вона.
Полеглий військовий Едуард Голенок, травень 2022 року. Фото надала Крістіна Голенок
Вірш, який родина називає пророчим: «Ніби все один в один»
Після загибелі Едуарда родина почала переглядати його рукописи. Серед сотень віршів, пісень і нотаток вони знайшли твір, написаний ще у 2006 році. Як розповідає сестра військового, саме цей вірш найбільше вразив їх своєю схожістю з обставинами загибелі військового.
«Він ніби передбачив свою смерть. Ми натрапили на пророчий вірш, написаний у 2006 році. І таке враження, ніби все, що мені потім розповіли про його останній бій, уже було в тих рядках. Там такі пророчі слова і події — просто один в один», — розповідає Крістіна.
Одним із рядків, який запам’ятався сестрі, стали слова про перехрестя трьох доріг і обстріл. Після загибелі брата його побратими надіслали сестрі супутниковий знімок місцевості, де розташовувалася позиція. Тоді вона звернула увагу на деталь, яка, за її словами, майже повністю збігалася з описом у вірші.
«Коли мені показали локацію, там дійсно було три дороги і таке перехрестя. Це явно про війну, про обстріл», — каже сестра військового.
Вірш Едуарда Голенка, у якому, на думку родини, передбачені обставини його смерті. Суспільне Чернівці
Крістіна говорить, що Едуард був дуже чутливою людиною і ще за життя неодноразово дивував рідних своєю інтуїцією та передчуттями.
«У нього завжди було якесь передчуття. Він не міг пояснити, звідки воно бралося. Інколи говорив такі речі, ніби прожив уже багато життів і пам’ятає їх», — розповідає Крістіна.
«Патріотизм зародився, коли побачив несправедливість»
Едуард Голенок почав писати ще в молодому віці. Після його загибелі родина переглянула творчий архів і підрахувала, що він залишив понад 700 творів — віршів, пісень і нотаток. Більшість із них були написані ще до початку російсько-української війни.
За словами сестри, значна частина текстів написана російською мовою. Вона пояснює це тим, що Едуард належав до покоління, для якого така мова спілкування була звичною. Водночас після 2014 року його світогляд почав змінюватися.
«Здебільшого вони російською, тому що такий був час, так спілкувалися. Це діти 80-х. Але потім його світогляд дуже різко змінився», — говорить сестра військового.
З 2012 року Едуард жив у Криму, куди він переїхав до дружини. Як розповідає Крістіна, брат важко переживав окупацію півострова у 2014 році.
Загиблий військовий Едуард Голенок разом із родиною. Фото надала Крістіна Голенок
«Він досить довго жив у Росії і мав там друзів. І коли в 14-му році це все відбулося, він не міг оговтатися від того, як вони могли піти на нас війною. Згодом вони виїхали з Криму, бо зрозуміли, що сину треба йти в школу, а Едік не хотів, щоб він під російським гімном стояв на лінійці», — розповіла Крістіна.
Попри окупацію, родина Едуарда не погодилася отримувати російські документи. Сестра згадує, що кримці називали його «Бандерою».
«Ще пів року, поки вони там жили, він вечорами виходив на вулицю, грав українські пісні, виконував на флейті гімн України. Саме тоді, у 2014 році, в нього зародився патріотизм, коли він побачив таку несправедливість», — розповідає сестра військового.
Едуард Голенок грає на флейті на березі моря у Коктебелі (Крим), 2014 рік. Фото надала Крістіна Голенок
За словами Крістіни, після початку повномасштабного вторгнення брат повністю перейшов на українську мову.
«Його вже зовсім “відрізало” у 22-му — одразу перейшов на українську. Тут він був принциповий, адже чітко розумів, що це один з тих моментів, через що в нас зараз відбувається війна. І що мова — це дуже важливо», — розповіла Крістіна.
«Хотіли його пам’ять продовжити»
Після загибелі Едуарда в родині залишилися його рукописні зошити із віршами, текстами пісень і нотатками, тож вирішили видати збірку його творів. Приурочили вихід книги до дня народження Едуарда, 19 липня, та першу річницю загибелі у 2023 році. Каже, так хотіли продовжити його пам’ять.
«Він читав дуже складні речі, зокрема Ніцше. Намагався зрозуміти цей світ, природу людини. Багато такого глибокого, філософського залишилося в його текстах. Після його смерті виникла ідея зробити його збірку, щоб зберегти це», — розповідає Крістіна.
Книга з вибраними творами загиблого військового Едуарда Голенка. Суспільне Чернівці
Вона додає, що найбільшу роботу над виданням виконала дружина Едуарда — Олексіна, яка стала редакторкою книжки. Крістіна розповідає, що до кожного тексту у книжці додали малюнки та записки брата, а саму збірку назвали «Вибране».
Як згадує сестра, у мирному житті Едік постійно вчився, також займався англійською. Мав багато планів, зокрема — хотів вступити до університету, вже зібрав усі документи. Каже, що і на роботі у обідню перерву, коли інші відпочивали, він завжди читав. І навіть у транспорті — постійно з книгою.
Музика була його віддушиною
Окрім поезії, Едуард Голенок усе життя займався музикою. За словами сестри, творчість була невід’ємною частиною його життя. Він грав на музичних інструментах, малював, багато читав і саме через творчість висловлював свої думки та переживання. Сестра згадує, що любов до музики в їхній родині прищепили батьки.
«Ми росли в музиці з самого першого нашого дня. Він гітару з рук не випускав, досить віртуозно на ній грав. Флейта в нього була, укулеле теж дуже любив, на море з нею їздив. Він був людиною-оркестром», — каже Крістіна.
Едуард Голенок грає на гітарі. Фото надала Крістіна Голенок
Після загибелі Едуарда його друзі продовжують виконувати написані ним пісні. Так, каже Крістіна, вони зберегають пам’ять про нього.
«У нього багато друзів, багато людей, які любили його творчість, які за нею сумують. Ми збираємося разом, і хлопці співають його пісні», — розповідає вона.
«Я востаннє не почула його голосу»
Крістіна говорить, що попри різницю у віці вісім років, вони з братом добре розуміли одне одного і підтримували в різних життєвих ситуаціях.
«У нас настільки був близький зв’язок. Ми якось інтуїтивно одне одного відчували. Він, як старший брат, дуже мною опікувався. Дбав про мене. Я завжди знала, що можу на нього покластися», — згадує Крістіна.
Загиблий військовий Едуард Голенок разом із сестрою Крістіною. Фото надала Крістіна Голенок
Після його загибелі, каже Крістіна, вона ще більше усвідомила, наскільки важливо не відкладати спілкування з рідними на потім.
«За життя ми не завжди все встигаємо. Думаємо: “Ай, ще поговоримо”, “Ай, ще буде час”. А потім буває, що цього часу вже немає», — говорить сестра.
Особливо болючим для неї залишається день, коли вона не відповіла братові на телефонний дзвінок.
«Коли 29 липня він їхав на фронт, в мене було два пропущених від нього. Це був останній раз, коли я мала з ним поговорити, і не поговорила. Я востаннє не почула його голосу. Завжди потім шкодуєш, що не відповів, бо був зайнятий. Нам завжди здається, що є щось важливіше. Але ніколи не знаєш, коли цей останній момент може настати», — розповідає Крістіна.
Позивний «Дністер»
Востаннє Едуард приїжджав до рідного Новодністровська весною 2021 року. Як згадує сестра, тоді вони востаннє змогли побачитися, обійнятися та провести час разом біля Дністра. Саме з рідним містом і річкою Дністер був пов’язаний його позивний.
«Чому він обрав собі позивний “Дністер”: природа для нього була силою та енергією, яку він просто обожнював. Ну і, звісно, річка, на якій виріс. Це був знак того, що це дім», — каже сестра військового.
Едуард Голенок на узбережжі Дністра під час останнього візиту до Новодністровська, весна 2021 року. Фото надала Крістіна Голенок
Крістіна говорить, що братові ніколи не потрібно було багато для щастя. Найкраще він почувався серед природи.
«Йому насправді багато не треба було. Йому просто потрібно було бути серед природи. Гітара, море, вогнище — так він черпав енергію для себе і для своїх пісень. Тим і жив», — згадує вона.
Едуард Голенок під час відпочинку на Кінбурзькій косі. Фото надала Крістіна Голенок
«Україно, дякую тобі…»
Під час служби Едуард Голенок продовжував писати. Серед його записів залишилися короткі нотатки про Україну, рідний край і людей, заради яких він воював. Один з них нанесли на надгробок військового.
«Україно, дякую тобі, що виріс на твоїх долонях, що пив з твого джерела і їв твій хліб, що виріс у твоїх степах, річках та лісах. Дякую за рідних, дякую за друзів, які були зі мною роки і тепер тим, хто стоять поруч. Слава тобі», — читає запис брата Крістіна.
Крістіна, сестра загиблого військовослужбовця Едуарда Голенка, на його могилі. Суспільне Чернівці
«Він свято вірив у те, що ми переможемо. І я вірю, що його жертва, його подвиг не будуть марними. Ми вистоїмо», — говорить сестра військового.
«Ми мусимо пам’ятати про хлопців»
Для Крістіни Голенок найважливіше сьогодні — зберегти пам’ять про брата та всіх загиблих захисників України. Вона переконана, що їхні імена мають знати наступні покоління.
«Ми мусимо пам’ятати про хлопців. Діти мусять у школі вчити про кожного з них. Їхні імена мають бути увічнені. Бо інакше тоді буде це все марно», — каже вона.
За її словами, меморіали потрібні не лише як місця пам’яті, а й як щоденне нагадування про ціну свободи.
«Кожен раз, проходячи повз меморіальну дошку чи Алею Героїв, людина має згадати, чого ця людина тут, що сталося і яку ціну вона заплатила за те, щоб ми могли отак ходити, гуляти і розмовляти. Для мене пам’ять і нагадування важливі — усім і всюди. Доки ми живемо, доки існує Україна», — підсумовує Крістіна Голенок.
Меморіальний банер Едуарда Голенка на елеї Слави у Новодністровську. Суспільне Чернівці
Нагороди Едуарда Голенка
- Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку. Нагороджений Указом Президента України від 1 травня 2025 року №270/2025. Державну нагороду за дорученням Президента України вручено родині Героя у лютому 2026 року.
- Медаль «Честь. Слава. Держава» — відзнака Київського міського голови (розпорядження №443 від 21 травня 2024 року).
- Відзнака «Кров за Україну» Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга»» (наказ №12/8 від 2 грудня 2024 року).
- Відзнака Новодністровського міського голови «За честь та відвагу» (посмертно).
Читати ще
Читати ще
«Хотів стати дитячим тренером»: на Буковині попрощались із майстром спорту Миколою Мельником
Читати ще
Дописав пісню у день загибелі: історія полеглого на війні музиканта з Буковини Грубляка
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
