ТАКА ДУМКА
Після закінчення терміну повноважень Зеленського в Україні приблизно раз на півроку порушується питання про вибори, і незважаючи на те, що чинна влада щоразу знаходить привід відкласти, перенести чи ще якесь “не на часі”, цілком очевидно, що одного разу ці вибори все ж таки будуть проведені.
За підтримки чинної влади або всупереч її волі – це вже інше питання. І ми бачимо, що за останні кілька років українське суспільство почало чітко усвідомлювати свою готовність до змін і, зокрема, до зміни керівництва країни, на що нам прозоро натякає зростання протестних настроїв. Але чи залишилися в Україні ще політичні сили, які можуть реально щось змінити? Відповідь невтішна.
Сьогодні український політичний ландшафт більше нагадує випалене згарище, ніж здорову функціональну політичну систему у прогресивній демократичній країні.
Всі роки свого правління уряд Зеленського методично нищив та пригнічував опозицію з-поміж уже існуючих партій, а будь-які нові політичні фігури рубав на корені, як тільки вони піднімали голови, і в результаті досяг своєї мети: зараз у нас немає жодних партій або політиків, здатних взяти у власні руки управління країною в повоєнних шрамах, боргах і глибокій кризі та вивести її у хоч якусь подобу світлого майбутнього.
Замість робочої системи стримувань і противаг ми маємо купу відомств, що поділені між різними політичними кланами та зайняті міжфракційною гризнею більше, ніж проблемами країни, а також шалену корупцію та повну відсутність діалогу між громадянами і державою з вини останньої.
При цьому створені чинною владою умови є вкрай несприятливими для формування нових політичних сил, які відповідали б викликам часу та запитам українського суспільства. І якщо вибори все ж таки будуть проведені у найближчому майбутньому та на тому фундаменті, який ми маємо зараз, то українські громадяни фактично стануть перед вибором без вибору: знову голосувати за Зеленського чи іншу голову тієї ж самої гідри або віддавати голоси за політичних старожилів, які неодмінно повилазять із щілин, де вони перечікували безперспективні для них часи, та підуть балотуватися під новими брендами. Обидва варіанти розвитку подій просто зафіксують народ і країну у стагнації.
Тому питання оновлення політичної системи та припливу свіжої крові у сферу державного управління є для України життєво важливим. І всупереч усім перешкодам у нашої країни є придатний для цього ресурс. За роки війни та боротьби за свободу в Україні фактично сформувався новий сучасний суспільний стан, який довів свої патріотизм, відданість інтересам країни та народу і готовність до рішучих дій та подолання труднощів.
Зараз саме військові користуються найбільшим авторитетом та довірою у українських громадян, а їхнє право приймати рішення та обирати майбутнє цієї країни зароблено кров’ю та є абсолютно незаперечним.
Звичайно, не всі військовослужбовці автоматично є гідними людьми, і ми неодноразово бачили це на прикладі корупційних схем в армії, лицемірства “тікток-воїнів”, а тепер ще й оцих катувалень. Але саме з-поміж військових може вирости нова політична сила, яка буде здатна повести країну за собою. Йдеться насамперед про бойових командирів та військовослужбовців, які здобули повагу та авторитет на службі.
Проте для того, щоб із цього кадрового ресурсу сформувався міцний ідейний та дійовий політичний кулак, необхідне створення партії, оскільки розрізнені безпартійні самовисуванці просто не зможуть суттєво впливати на політику в масштабах країни. І якщо серед військових знайдуться ініціативні та “підковані” у політичних питаннях люди, які зможуть об’єднати навколо себе таку політичну силу, то це дасть нашій країні та громадянам не просто надію на краще майбутнє, а й реальний план його досягнення.
Марта СЕРГІЙЧУК, журналістка для БукІнфо (с)

