За інформацією: Суспільне Чернівці.
Степан Чередарик під час служби. Фото надав Степан Чередарик
Через рацію чоловік повідомив про поранення, після чого на допомогу прийшли побратими з іншої позиції. Поки чекали на евакуацію, вони відтягнули Степана до дороги, щоб його швидше забрали медики.
За словами чоловіка, спочатку через больовий шок він майже не відчував травм.
«Коли больовий шок пройшов, було дуже тяжко. Я стільки крові втратив, що в лікарні серце билося, а крові майже не було. Ще трохи — і, може, не дотягнув би», — пригадує ветеран.
Степан Чередарик у лікарні після втрати ніг. Фото надав Степан Чередарик
Степана доправили до лікарні в Сумах, де йому зробили операцію. Попри важке поранення, чоловік намагався думати про те, як житиме далі.
«Я дякував Богу, що хоч бачив, що у мене є руки. Думав, що буду пристосовуватися. Лікарі в Сумах казали: “Ти будеш ходити — у тебе є коліна, у тебе ще все життя попереду”», — каже Степан.
«Я плакала, але йому не показувала»
Про поранення Степана дружина Олеся дізналася від медсестри. Їй зателефонували з лікарні й повідомили, що чоловік перебуває на операційному столі.
«Але коли я вже змогла з ним поговорити, то він приховав від мене, що втратив ноги. Казав: «Що у мене просто на ногах відірвало два пальці». Все так приховано було. Тільки з часом він мені вже сказав, що сталося»
Степан Чередарик та дружина Олеся. Суспільне Чернівці
За словами жінки, їй було важко прийняти те, що сталося, однак вона намагалася триматися заради чоловіка й дітей.
«Я, як дружина, мама, взяла себе в руки. Уже нічого не змінити. Десь плакала, але йому цього не показувала», — розповідає Олеся.
Сам Степан зізнається, що після ампутації йому було складно прийняти зміни. До поранення він звик працювати фізично, самостійно виконувати різні справи, а тепер мусив вчитися робити звичайні речі заново.
«Дуже емоційно важко, бо ти думаєш, що ти, грубо кажучи, непотрібний, бо нічого не можеш», — говорить ветеран.
Ветеран Степан Чередарик, який на війні втратив ноги. Суспільне Чернівці
«Я хотів мати ціль, щоб ходити»
Через три-чотири тижні після операції Степан уперше став на протези в лікарні. Спочатку лікарі попереджали, що після операції йому ще буде складно ходити, однак чоловік наполягав, що хоче спробувати.
«Я кажу: «Ні, ви мені давайте ноги — я буду стояти». Протезист майже за два тижні зробив мені куксоприймачі», — пригадує ветеран.
Степан Чередарик після того, як втратив ноги. Фото надав Степан Чередарик
Спочатку ходити було важко й боляче. Попри це, чоловік тренувався щодня.
«Шкіра тоді ще не звикла до чохлів протезів. Вона починала ніби пекти, свербіти, з’являвся дискомфорт. Але ходив щодня, хоч було важко, хоч ні. Медсестрі казав: “Давай укол” — і йшов», — каже ветеран.
Степан Чередарик ходить після операції у лікарні. Фото надав Степан Чередарик
Згодом він проходив реабілітацію у Вашківцях. Одним із перших досягнень для Степана стала можливість піти до магазину.
«У Вашківцях сам пішов у магазин. Заходжу — і в мене голова починає крутитися від того щастя, що я можу піти й узяти, що хочу. Нікого не просиш, сам пішов і собі взяв. Це велике щастя. Я хотів мати ціль, щоб я ходив – я її добився», — розповідає ветеран.
Степан Чередарик виходить з магазину. Суспільне Чернівці
Степан каже, що до протезів потрібно постійно пристосовуватися. Зазвичай може носити їх декілька годин, але робить перерви, щоб протерти шкіру.
«Якщо холодна погода, то можу бути в протезах із дев’ятої ранкe до третьої-четвертої години дня. А якщо дуже жарко, то через дві-три години треба знімати, бо піт іде. Якщо десь зробиться ранка, то вона дуже довго заживає», — пояснює Степан.
«Душевно, коли ти вдома»
Коли Степан уперше повернувся додому після поранення, дружині Олесі було складно звикнути до того, що чоловік тепер без ніг.
«Дуже мені було дивно на нього дивитися і важко це сприйняти, що сталася з ним така біда. Я не могла це усвідомити,», — пригадує Олеся.
Сам Степан говорить, що повернення додому було радісним, однак водночас йому було важко прийняти наслідки поранення. Підтримку знаходив у родині та звичному домашньому житті.
«Обнімалися, плакали. Що вже зробиш, як так сталося. Душевно, коли ти вдома, то твоя хата, твоя криничка, водичка — все тобі сили, бадьорості надає», — розповідає ветеран.
Степан Чередарик на подвір'ї свого будинку. Суспільне Чернівці
Степан каже, що дружина, діти й повсякденні справи допомагали йому поступово адаптуватися. Коли проводив час із родиною, іноді навіть забував про те, що втратив ноги.
Діти також поступово звикали до змін. Старша донька, за словами Степана, зрозуміла ситуацію швидше.
Степан Чередарик проводжає свою доньку до школи. Суспільне Чернівці
«Син трохи мене боявся, бо тато без ніг. Але потихеньку-потихеньку — і дитина звикла. А ще пам’ятаю, коли сину було два роки, він сидів у колясочці, почав кричати, вставати, хотів упасти. Я тоді з ліжка як підскочив! Аж очі на лоба полізли. Я ще не звик, що в мене немає ніг, і такі ситуації були», — розповідає Степан.
Про війну дітям він не розповідав. Лише пояснив, що так сталося, і вони поступово звикли до нового життя.
Степан Чередарик з дружиною та дітьми. Фото надав Степан Чередарик
Зараз Степан проводить із дітьми багато часу. Коли дозволяє погода, грає із сином у футбол біля будинку. З донькою ходить до магазину або на морозиво, а на свята родина може разом піти на піцу.
Ветеран каже, що нині вже повністю адаптувався до життя з протезами.
«Дітей рано до школи відвіз, потім треба забрати. Жінці можу допомогти: посуд помити, щось приготувати, ще курчат можу піти попасти», — розповідає Степан.
Степан Чередарик з сином. Суспільне Чернівці
«Те саме роблю колінами»
Після поранення Степан навчився самостійно керувати авто. Він їздить на машині з механічною коробкою передач і пристосувався до натискання педалей колінами.
«Те, що ви стопами натискаєте педалі — я те саме роблю колінами. Спочатку потихеньку їхав, потім трохи швидше — привчився», — пояснює чоловік.
Авто з автоматичною коробкою передач, каже Степан, було б зручнішим, однак він не має достатньо грошей, щоб придбати таку машину та оплачувати її обслуговування.
Степан Чередарик сідає у своє авто. Суспільне Чернівці
Життя після поранення: гумор і нові можливості
А ще Степан намагається з гумором ставитися до змін у своєму житті й навіть знаходить у них певні переваги.
«Є плюс у протезах: ноги не пахнуть, зимою не замерзаю. Раніше жінка казала: “Скидай шкарпетки — ноги пахнуть”. Зараз нічого не пахне і нігті не треба стригти», — жартує ветеран.
Степан Чередарик з дружиною. Суспільне Чернівці
До поранення Степан працював на будівництві й виконував фізично важку роботу. Тепер повернутися до попередніх професій не може, однак намагається самостійно робити те, що йому під силу.
Однією з таких справ стало доглядати за деревами біля будинку.
«Мріяв дуже сильно дерева почистити. Мені раніше вони не вдавалися. А потім я вже міг собі стояти й ножичками дерева чистити», — каже Степан.
«Мої онуки знатимуть, що їхній дід пішов захищати державу»
Степан зберігає військові нагороди, серед яких — Хрест «За мужність», відзнаки за службу в територіальній обороні та захист України.
«Вони цінні, що є згадка, і що мої діти колись, мої внуки будуть знати, що їхній дід пішов захищати свою державу», — каже Степан Чередарик.
Степан Чередарик показує свої нагороди. Суспільне ЧернівціЧитати ще
Читати ще
«Лікарі називали живучим»: історія ветерана Паламаря з Буковини, який втратив ноги
Читати ще
Втратив обидві ноги через дрон й вчиться жити заново: історія військового Сметаніна, який реабілітується у Чернівцях
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
