За інформацією: Суспільне Чернівці.
Олексій Гнатковський. Фото: Артем Гвоздков
Попри війну, нестачу фінансування та невизначеність, молоді українські режисери продовжують знімати кіно. Саме тому, на думку актора театру і кіно, режисера та члена журі національного конкурсу короткометражних фільмів Олексія Гнатковського, фестиваль Миколайчук OPEN у Чернівцях — не лише місце показів, а й простір для обміну досвідом та пошуку нових можливостей.
Чому молоді режисери сьогодні "йдуть крізь терни до зірок", що робить такі стрічки, як "Довбуш", актуальними роками, чому Іван Миколайчук залишається важливим для сучасних українців та навіщо, на думку Гнатковського, потрібно нести українські сенси у масові серіали на кшталт "Кави з кардамоном" — читайте в інтерв'ю для Суспільне Чернівці.
"Миколайчук OPEN — це майданчик, де можуть запалати нові зірки"
— Цьогоріч на Миколайчук Open у національному конкурсі короткометражних стрічок представили 18 короткометражок. Я була на одній з секцій – як і минулими роками, так і зараз чую від авторів-початківців про брак грошей, про те, що вони позичають камеру і світло чи долучають акторів безоплатно. Наскільки цей фестиваль стає важливим майданчиком для того, аби цих людей побачили і почули?
— Будь-який фестиваль сприяє розвитку того процесу, якому він присвячений. Якщо ми говоримо про кінофестиваль Миколайчук OPEN, то він допомагає розвивати кіно.
Попри весь песимізм, який ми сьогодні бачимо навколо, мене тішить те, що в нас є багато небайдужих українських режисерів. Зокрема, молодих, які лише починають свій шлях, але попри помилки й труднощі продовжуватимуть працювати та створювати нові фільми.
Молоді українські режисери — це люди, які вступили на професію під час коронавірусу і продовжили навчатися, коли почалася повномасштабна війна. Здавалося б, це умови, у яких нормально навчатися практично неможливо. Але вони попри все здобули свою професію.
Те, що я дивився в конкурсній програмі, коштує від двох до трьох тисяч доларів. Для студента це колосальний статок. Вони шукають ці гроші серед друзів, знайомих, десь просять допомоги, щоб мати можливість зняти своє кіно.
Тому я й кажу, що молоді українські режисери "йдуть крізь терни до зірок". І Миколайчук OPEN — це той майданчик, де ці зірки можуть запалати. Якщо ми не будемо підтримувати таких молодих режисерів, не будемо плекати й розвивати це середовище, то гріш нам ціна.
Так, коштів завжди бракує. Але водночас важливо розуміти, що культура не може фінансуватися за залишковим принципом. Наш ворог вкладає великі гроші не лише в зброю, а й у культуру. Бо розуміють її значення. Що таке культура? Це битва за дух, за розум, за душу.
"Глядач повертається до кіно, у якому впізнає себе"
— На Миколайчук OPEN показують і "Довбуш". Ви раніше говорили, що ще під час зйомок розуміли: це кіно буде жити довго. Що робить український фільм справді сильним і таким, до якого хочеться повертатися через роки?
— Людина має побачити на екрані себе. Коли ти впізнаєш себе в героях, коли пишаєшся ними, коли любиш те, що бачиш, тоді хочеш дивитися це знову і знову. Тоді кіно залишається з тобою надовго.
Кадр із фільму “Довбуш”. На фото — Олексій Гнатковський. ua.kinorium.com
Нам, українцям, часто бракує вміння пишатися собою. Ми звикли більше говорити про свої проблеми, ніж про свої сильні сторони. А насправді нам є чим пишатися. Ми талановиті. Ми освічені. Ми сильні. Ми нація людей, які навіть під час війни продовжують жити, працювати, виховувати дітей і будувати майбутнє.
Коли людина починає пишатися собою, змінюється її реальність. Навіть у найтемніші часи потрібно знаходити привід для радості й ділитися нею з іншими.
Мені здається, що хороше українське кіно теж має про це говорити. Воно має нагадувати нам, хто ми є, і допомагати побачити в собі силу. Саме тоді такі фільми залишаються актуальними на десятиліття.
"Коли ми звертаємо погляд на Миколайчука, ми звертаємо погляд на себе"
— Фестиваль носить ім'я Миколайчука. Щороку йому присвячують увагу, показують стрічки, де він був актором чи режисером. Знаю, що Іван Миколайчук, як і Лесь Курбас, для вас орієнтири в кіно. Зокрема, фільм "Пропала грамота" – один з улюблених. Чому, на вашу думку, ми говоримо про це не як про якусь музейну класику, а його роботи продовжують працювати із сучасним глядачем?
— Ми зараз говоримо про Миколайчука, проводимо фестиваль його імені, дивимося його фільми. Але варто замислитися, якою ціною нам далася можливість відкривати для себе власну культуру.
За те, щоб сьогодні країна говорила про Миколайчука, було заплачено величезну ціну. Багато крові пролито за право українців знати свою історію і культуру.
Ми зобов'язані бути мудрими і свідомими. Бо заради того, щоб ми могли бути такими, багато людей віддали свої життя. Вони інвестували в нас. І наше завдання — виправдати цю інвестицію.
Для мене "Пропала грамота" — найкраще кіно, яке я бачив у житті. Уявіть собі: в радянські часи взяли й зняли кіно про Україну. Це був справжній бунт. Революція духу.
Іван Миколайчук показав Україну красивою, сильною, гідною любові. І ця краса нікуди не зникла. Вона була завжди. Просто іноді ми дивимося собі під ноги й не помічаємо її.
Коли ми звертаємо погляд на Миколайчука, ми насправді звертаємо погляд на себе. На свою мову, культуру, історію та героїв. Це допомагає відчути гордість за те, ким ти є і де народився.
Саме тому фестиваль Миколайчук OPEN важливий не лише для кіно. Він нагадує нам про людей, які творили українську культуру, і дає можливість знову відкривати їх для себе.
"Потрібно говорити про українські ідеї там, де нас чує масовий глядач"
— Також хочу поговорити про серіал "Кава з кардамоном. Сила землі", у якому ви знялися. Я спочатку подумала: "Невже це щось попсове?", хоча знаю, наскільки ви прискіпливо ставитеся до пропозицій у кіно. Я переглянула і коли бачила меседжі вашого героя про розвиток України, силу землі, згуртування думала, чи це ще говорить ваш персонаж чи вже ви. Бо дуже співзвучний посил. Чому вирішили відзнятися у серіалі, чи вносили щось своє у сценарій і що вам було важливо донести через цю роль?
Серіал "Кава з кардамоном" — це те, що споживає масовий глядач. Якщо ми будемо говорити про українство та українські ідеї лише у вузькому колі однодумців, нас не почує широкий загал. А нам потрібно, щоб ці ідеї звучали широко.
Такі серіали, розважальні проєкти, шоу — це трибуна. Це можливість достукатися до великої аудиторії своєю мовою і говорити про речі, які для мене важливі.
Олексій Гнатковський у другому сезоні серіалу “Кава з кардамоном”. Фото: кадр із трейлера
Коли мене запросили до "Кави з кардамоном", я насамперед попросив показати сценарій. Там були ідеї, з якими я не погоджувався, і я чесно сказав: якщо це залишиться без змін, я не братиму участі в проєкті.
Для мене було важливо, щоб персонаж говорив про речі, які є близькими мені як громадянину і як митцю. Зокрема, мені хотілося показати Україну не лише через образ села, а й через образ української еліти, української аристократії.
Ми дуже довго жили в системі, де українську мову та українську культуру намагалися пов'язати виключно з селом. Нам не дозволяли говорити про українців як про успішних, освічених людей, які формували державу, культуру чи бізнес.
Тому для мене було важливо, щоб навіть у такому популярному серіалі звучали інші сенси. Щоб глядач бачив українців не лише як героїв минулого, а як людей із власною історією, гідністю та правом самим визначати свою долю.
Якщо я приходжу в такий проєкт, то хочу використовувати цю можливість для того, щоб говорити про речі, які вважаю важливими. Бо інакше навіщо мені туди йти?
Читати ще
Читати ще
Миколайчук OPEN 2026 у Чернівцях: програма показів і подій
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
