За інформацією: Суспільне Чернівці.
Загиблий Герой України Сергій Лазар. Фото надала Лілія Лазар
Сергій загинув 25 листопада 2024 року на Лиманському напрямку Донецької області. Йому було 50 років. Про загибель чоловіка Лілія дізналась від його побратима.
"Він прийшов і мовчить. Я кажу: "Ну, заходь." А він не може зайти. Стоїть. Тоді я вже зрозуміла, що щось сталося. Кажу: "Сергій?" Він каже: "Так". Я кажу: "Поранений?" Він відповідає: "Ні". Побратими одразу повідомили йому й попросили, щоб він пішов і сказав. Так я і дізналася".
"Командир особисто йшов на позицію шукати тіло"
Згодом Лілії зателефонував і командир Сергія. Жінка каже, під час розмови він плакав, просив пробачення й казав, що таких, як Сергій, у війську – одиниці. Наприклад, він самостійно ходив у тил противника, адже хотів знати ситуацію та розуміти, до чого потрібно бути готовим. Наполягав на додаткових боєкомплектах, облаштовував опорні та спостережні пункти і спонукав до цього хлопців, бо знав — від цього залежить безпека.
"Не боявся сказати і підвищити голос всупереч керівництва, тому був трохи незручним у цьому плані, але його поважали й постійно викликали до штабу на наради. […] Командир казав, що такі військові – рідкість. І дуже-дуже за ним шкодував. Особисто привіз його речі, його улюбленого кота. Просив у мене пробачення, хоча не мав цього робити".
За тілом командир особисто виходив на позицію. Впізнав його за розвантажувальним жилетом – такий був тільки у Сергія. Лілія вдячна за це командиру, бо так у Сергія є могила, куди жінка може прийти.
Полеглий військовий Сергій Лазар, якому посмертно присвоїли звання Героя України. Фото надала Лілія Лазар
Полеглий військовий, якому присвоїли звання Героя України Сергій Лазар. Фото надала Лілія Лазар
"Офіційне сповіщення надійшло в день іспиту доньки"
До офіційного підтвердження загибелі Сергія Лілія не повідомляла про це дітям.
"Коли ти наодинці з цим пеклом усередині, особливо вночі, дуже важко. Я молилася. Казала: "Боже, якщо ти мені не допоможеш, то я просто не виживу". Треба було дожити до ранку, потім до наступного ранку, і так день за днем".
Сповіщення напередодні дня, коли донька подружжя Софія мала іспит. Лілія дочекалася його завершення.
"Перше, що я сказала: "Доцю, тато з Господом". Звичайно, вона емоційно відреагувала, плакала. Синові сказала вже вдома. Він нічого не міг сказати, лише плакав і ходив по кімнаті".
Жінка каже, що згодом син, який більше любив проводити час вдома, несподівано сказав, що йде з друзями в похід на Говерлу. Тоді це здалося їй незвичним. Пізніше донька розповіла, що вони з батьком домовилися: після його повернення разом обов'язково піднімуться на Говерлу. Після загибелі батька син вирішив піти в похід сам.
Полеглий військовий Сергій Лазар разом із дружиною та дітьми. Фото надала Лілія Лазар
"Не вважала, що люди без досвіду війни можуть мене зрозуміти"
Лілія розповідає, що впоратися з втратою їй допомогли думки про знайомих і друзів, які також пережили загибель своїх рідних. Думала про те, що вони вже пройшли через такий біль, який у той момент відчувала вона, і повторювала собі: якщо вони змогли це пережити, то зможе й вона.
"Нікого, крім військових, не могла сприйняти. Я не вважала, що людина, яка не мала досвіду війни, може мене зрозуміти. Дивом натрапила на жінку-капелана, яка має психологічну і духовну освіти. Відчула, що вона дуже сильна особистість, сильніша за мене, і що вона зможе мені допомогти".
Дружина загиблого військовослужбовця Лазаря, якому посмертно присвоїли звання Героя України. Суспільне Чернівці
За словами Лілії, спочатку вона хотіла піти до війська й продовжити справу чоловіка. Згодом зрозуміла, що не може залишити дітей, тому почала шукати можливість бути корисною тут, адже це було потрібно насамперед їй самій, — так виникла благодійна організація "Жінка Героя"."БО БФ "Жінка Героя" — благодійна організація в Чернівцях, яка надає соціальну допомогу. Очолює її Лілія Лазар.
"Було принципово, щоб ім'я чоловіка записали в історію України"
Сергія Лазаря посмертно нагородили орденом "Золота зірка", зокрема, після того, як петиція про присвоєння йому звання Героя України набрала необхідну кількість голосів. Окремо це ініціювала й бригада, в якій служив чоловік.
"Якось син сказав: "Мамо, я чомусь не можу згадати спільних моментів з татом". Мені стало так боляче. Як йому пояснити, що тато не має з ним цих спільних спогадів і моментів, бо він боровся за те, щоб, зокрема, інші діти мали зі своїми батьками спільні моменти. Щоб мали майбутнє в Україні".
Лілія Лазар із відзнакою “Герой України”, яку посмертно присвоїли її чоловікові Сергію Лазарю. Суспільне Чернівці
За словами Лілії, під час збору підписів за петицію її діти разом із друзями розклеювали листівки на дошках оголошень, поширювали інформацію про петицію та закликали людей підтримувати її. Каже, кожен підпис для жінки був словами вдячності чоловіку.
"Коли з людиною ти був ніби одне ціле й узагалі не уявляєш себе без неї, пам'ять — це все, що в мене залишилося. Коли я щось роблю для нього, нагадую про нього, про те, яким він був, — це мій зв'язок із ним. Саме це допомагає мені якось триматися, це мене гріє, ніби він поруч зі мною. А петиція — це ще один спосіб проживати цю втрату".
Скріншот петиції про присвоєння звання Героя України Сергія Лазаря. Сайт електронних петицій
Під час вручення нагороди президент сказав Лілії, що ім'я її чоловіка тепер назавжди вписане в історію держави, а синові Натану побажав пишатися своїм батьком.
"Ці слова, можливо, будуть із ним, і коли він виросте, то краще зрозуміє це й оцінить. Адже ця нагорода — це спільні зусилля його побратимів, 63-ї механізованої бригади та суспільства, яке сказало своє слово, підтримавши петицію про присвоєння йому цього звання".
Державна нагорода Героя України. Суспільне Чернівці
"Завжди прагнув зробити більше"
Уперше Сергій Лазар доєднався до війська у 2014 році — після окупації Криму та оголошення мобілізації.
"Це було дивно. Люди не розуміли, навіщо це і чому. А він казав: "Я від такого ніколи не бігав і не втікав. Я йду у військкомат, бо викликають". Тоді вони займали позиції на узбережжі Азовського моря — на Херсонщині, у напрямку Маріуполя, там, де морський берег. Саме там вони дислокувалися і він навіть писав клопотання, щоб його перевели на Донеччину та Луганщину".
За словами дружини, Сергій завжди прагнув робити більше — такий мав характер.
Сергій Лазар разом із дружиною та сином. Фото надала Лілія Лазар
"За українською мовою — майбутнє, тому я хочу розмовляти нею"
"Він повернувся, і ми прожили разом ще десять років. Після війни він став трохи холоднішим у плані емоцій. Дуже не сприймав усього російського. Перестав розмовляти, принаймні, в публічних місцях, і принципово говорив українською мовою. Казав: "За українською мовою — майбутнє, тому я хочу її вчити й розмовляти нею".
Сергій Лазар разом із дружиною. Фото надала Лілія Лазар
За словами Лілії, він також був проти використання російських товарів. А одного разу чоловік сказав їй: якщо буде повномасштабна війна, він піде воювати. Тоді вона не звернула на ці слова уваги, бо не вірила, що вона може початися.
"Не хочу, щоб моя дитина воювала"
"О п'ятій ранку 24 лютого 2022 року я подивилася в телефон і побачила карту: на ній уже були позначені вибухи. Я не повірила своїм очам і почала плакати. Він прокинувся й запитав: "Що, війна?" Я відповіла: "Так". Він сказав: "Ну, будемо тоді воювати". Потім десь зник у кімнаті, по хаті не ходив. Дивлюся — у нього вже складений рюкзак, і звісно, мені це не подобалося".
Полеглий військовий Сергій Лазар, який має звання Героя України посмертно. Фото надала Лілія Лазар
Дружина розповідає, що Сергій не хотів, аби їхня дитина воювала. Казав, що з росіянами вже потрібно закінчувати. Спершу чоловіка направили на Закарпаття, згодом — на полігон на Рівненщині, а після цього — до кордону з Білоруссю та на Миколаївщину.
"На Миколаївщині також були бої, адже Херсонщина теж була "нулем". Там він пробув вісім місяців. Потім вони отримали наказ зайняти береги Дніпра, навпроти Кінбурнської коси. Після цього їх направили на Бахмутський напрямок, потім – Лиманський".
Могила військовослужбовця Сергія Лазаря, якому посмертно присвоїли звання Героя України. Суспільне Чернівці
"Згадувати його будуть ті люди, які по-справжньому його люблять, цінують і поважають. Я б хотіла, щоб пам'ятали про нього й про інших загиблих героїв, коли постає питання вибору: зробити правильно чи вирішити питання фінансово. Коли людина думає, як вчинити — за принципами, по совісті чи так, як того вимагає ситуація, — хай тоді згадує про цих героїв".
Лілія каже, що хоче, аби пам'ять про загиблих Героїв проявлялася у діях — щоб люди робили все для того, аби в Україні було добре жити дітям.
Читати ще
Читати ще
“Зник безвісти, а потім тіло передали з Росії”. Історія Героя України Сімушина, похованого на Буковині
Читати ще
Військовому з Чернівців Сергію Лазарю посмертно присвоїли звання Героя України: що про нього відомо
Читати ще
“Прийняв бій, коли інші відмовились”: історія полеглого на війні Героя України Пруса
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
