-
Експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар
28 лютого США та Ізраїль почали масштабну військову операцію проти Ірану, головними цілями якої є ядерна та військова інфраструктури, а також повалення режиму аятол. Бліцкриг не вдався. Ба більше, несподівано для Вашингтону й Тель-Авіву дуже скоро події поширилися на весь Близький Схід, оскільки Тегеран почав завдавати ударів по Катару, Бахрейну, Кувейту, Об’єднаним Арабським Еміратам, Оману, Саудівській Аравії, Йорданії, Іраку, Азербайджану, Туреччині, Кіпру та перекрив Ормузьку протоку, через яку проходить 20% усього світового нафтового трафіку.
Про наслідки цієї історії, про ситуацію на глобальному нафтогазовому ринку, й не тільки – в ексклюзивному інтерв’ю для today.ua з відомим експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайлом Гончаром.
Ми робимо ре-публікацію цього цікавого інтерв’ю Today.ua
«Малювати якийсь економічний апокаліпсис не варто, хоча все серйозно»
– Михайло Михайловичу, війна в Ірані, який входить в топ-10 країн за видобутком нафти, призвела до дуже серйозних проблем. Керівники найбільших нафтогазових компаній світу під час енергетичної конференції CERAWeek у США констатували, що це атака не лише на регіон Перської затоки, а й на всю світову економіку, оскільки витрати поширюються по всьому ланцюгу постачань. Біржі різко реагують на будь-які сигнали про перебіг цього протистояння. Найбільше напруження вже спостерігається з постачанням авіаційного пального і дизелю. Невідомо, чим і коли ця епопея закінчиться. Як пишуть західні ЗМІ, навіть після її фіналу ринок ще тривалий час залишатиметься наелектризованим. Людство знає ціну заяв Трампа. Його обіцянки про швидке завершення нагадують прогнози, прости Господи, Арестовича. Що буде, якщо все затягнеться дуже надовго? Який найгірший варіант розвитку подій?
– Якщо поглянути на загальну картину, поки що на Близькому Сході все дійсно розвивається по найгіршому з можливих сценаріїв. Навіть якщо уявити, що Трамп оголосить перемогу й США відповзуть з Перської затоки, бо, мовляв, робити там нема чого (їхня залежність від близькосхідної нафти зараз на рівні близько 8% в загальному обсязі імпортованої нафти, США самодостатні в цьому сенсі внаслідок сланцевої революції), то розрядка не настане. Навпаки, тліючий стан конфлікту дуже влаштовуватиме Іран, якому потрібна висока ціна на нафту. Тому що він в такий спосіб компенсуватиме колосальні втрати й шкоду, завдані йому США та Ізраїлем. Попри всі отримані ураження, він буде поступово відновлюватись. І чим вищими будуть доходи, тим швидше йтиме відновлення потенціалу. Звісно, на це підуть роки, але все ж таки.
Як це не парадоксально, але й Трампа таке становище теж влаштовує, тому що зараз американські нафтові компанії заробляють шалені гроші. Але у Трампа є обмеження по часу – кілька найближчих місяців до проміжних виборів до Конгресу, на яких повністю переоберуть Палату представників, а також третину Сенату. Тому Трампу далі потрібно дешеве пальне. А дешевого пального з дорогої нафти не буває.
Плюс Трамп, як і Путін, хоче знищення Європейського союзу (чомусь на це менше звертають уваги), і тут вони діють в чотири руки. А високі ціни – це якраз саме той шлях. Європейська економіка і так останніми роками була не в кращому стані. І зараз така висока цінова динаміка і по нафті, і по газу сильно її підкошує. Однак малювати якийсь економічний апокаліпсис не варто, хоча все серйозно.
– Тобто ця ситуація з ціною на нафту може вплинути настільки, що захитається Європейський союз?
– Так. Тому що різко зростає витратна частина бюджетів ЄС в цілому і країн-членів зокрема. А своя сорочка ближче до тіла, тому ми бачимо всі ці розходження в Євросоюзі, які значною мірою спровоковані троянськими конями Путіна в Європі – Орбаном і Фіцо. На цьому тлі мають місце спроби торпедувати європейську допомогу Україні. Попри досягнутий наприкінці минулого року консенсус щодо виділення нам 90 мільярдів євро, все знову повернулося у вихідну точку.
– Навіть короткочасне перекриття Ормузької протоки – це зріст вартості транспортування і страхування танкерів. Ціна нафти може досягти рекордних 200 доларів за барель, якщо протока надовго залишиться закритою і Тегеран контролюватиме її?
– Дивіться. Торік, коли була 12-денна війна Ізраїлю з Іраном за допомогою США, теж звучали різні прогнози, максимальний – 350 доларів за барель. Нічого цього не відбулося. Звісно, тоді працював Ормуз, тому ситуація була зовсім інша.
Зараз питання, я б сказав, навіть не в нафті. Коли ми розглядаємо проблему Перської затоки в цілому, не тільки Ормуз, і те, що може робити Іран (а він вже позначив, як може діяти), то насамперед мова має йти про дві речі, які, на перший погляд, не пов’язані з нафтою. Це питання води (в ОАЕ, Саудівській Аравії, Кувейті 50–90% питної води — це опріснена морська) і, умовно, «цифри», а саме найбільшого хабу обробки даних поза межами США (вони з ОАЕ розпочали спільний проєкт в галузі штучного інтелекту), від функціонування якого багато в чому залежить глобальна цифрова економіка. Не скажу, що ураження цієї системи призведе до того, що штучний інтелект відключиться по всьому світу, але вже мали місце уповільнення та перебої функціонування глобальних мереж, пов’язаних з цифровою імперією Google або мегаплатформами типу Amazon і т.д.
Питання води ключове. Все, що в арабів зараз є в зоні Перської затоки, досягнуто завдяки воді, яка служить не тільки для побутового споживання, а головне – для промисловості. Наприклад, в малочисельному порівняно з іншими країнами Затоки Катарі, який є провідним виробником скрапленого природного газу, понад 90% води опріснюють саме для промислових потреб. Руйнація опріснювальних установок призведе не лише до зневоднення населення, а й до зупинки виробництва. Плюс проблеми з «цифрою» теж відіб’ються на виробництві, пов’язаному з видобутком та експортом нафти й газу, тому що арабські монархії, маючи у своєму розпорядженні велетенські гроші, модернізували й оцифрували технологічні процеси.
Отакий каскад проблем може з’явитися. І тоді становище на ринках нафти й газу виглядатиме зовсім неоптимістично.
Реальна ціна у 200 доларів чи ні? Думаю, що зараз це бажання спекулянтів заробити якомога більше. Але якщо Трамп буде лише спостерігати за всім, що відбувається, а Іран не припинить війну проти арабів, яких він звинуватив у пособництві своїм одвічним ворогам – Ізраїлю і США, і почне завдавати ударів по їхній інфраструктурі, тоді виникне ефект доміно і нескомпенсовані воєнні ризики викличуть відповідну компенсаторну реакцію ринку, тобто підвищення ціни. Тому можна називати різні цифри, але тут, скоріше, треба виходити з того, що слід сподіватися на краще, але бути готовими до гірших варіантів. Вони в певних країнах вже наближаються або наступають.
Наприклад, у Китаю на 200 днів стратегічних запасів нафти й вони себе почувають більш-менш впевнено, а по СПГ (скраплений природний газ) навіть роблять компенсаторні постачання сусідам – Японії, Південній Кореї, Таїланду. Індія взагалі дуже знервована – півтора мільярда населення, великі потреби, а запасів нафти всього на 74 дні, з них місяць минув. Тому там ситуація складається вкрай непередбачувана.
53 роки тому, коли у світі спалахнула економічна криза внаслідок арабського нафтового ембарго, Перська затока була просто нафтовим хабом. Нафту видобували, вантажили на танкери й везли на експорт. А тепер ця затока – це цифровий хаб планети. Ціла купа оптоволоконних кабелів, які сполучають Африку, Південну Азію, Європу через Близький Схід, проходить там. Плюс це глобальний хаб по скрапленому природному газу і з виробництва азотних мінеральних добрив – карбаміду, аміаку, селітри. Тобто це вже надзвичайно важливий економічний вузол світового масштабу, стійке функціонування якого значною мірою означає стабільність світової економіки. А його дестабілізація, яку ми зараз спостерігаємо, дає глобальні наслідки, які відчувають всі, у Східній Європі в тому числі.
«Криза – це не тільки виклики та проблеми, а й можливості»
– Найбільше страждають країни-імпортери енергоносіїв, до яких належить Україна. Ми зараз отримуємо пальне з ЄС, що стабілізує ситуацію, але повністю уникнути подорожчання неможливо. Як висловився хтось з експертів, ціни ростуть поступово, але стабільно. Логістика теж дорожчає. Це додає ще кілька гривень до ціни на заправках. Нам загрожує дефіцит пального?
– Я не схильний так вважати, хоча періодично такі вкиди з’являються. Це або ІПСО з боку ворога, або наші корисні ідіоти все це роблять.
Звісно, що через знищену ворогом нафтопереробку ми на 100% залежимо від імпорту. Він в нас достатньо диверсифікований. Все, що ми отримуємо, йде різними шляхами – морем коридором між Одесою і Босфором, завдяки тому, що Сили оборони України його тримають, або залізницею з різних напрямків – з Румунії, з Польщі. В основному, звичайно, з Польщі та через Польщу. Наприклад, так заходять партії американського дизелю. Тому попри всі складнощі на найближчі місяць-другий ситуація є цілком прогнозованою.
Щодо ціни, звичайно, жодним чином немає гарантій, що вона зараз замре на цих високих позначках до 100 гривень за літр і більше не буде підійматися. Очевидно, що буде. Залежно від того, як буде далі розвиватися ситуація на Близькому Сході. Але світ клином на Перській затоці не зійшовся. Є інші видобувники, і високі ціни нафту їх зараз шалено стимулюють нарощувати обсяги. Особливо сланцевої нафти. Це ті ж самі Сполучені Штати та Канада. Активізувався шельфовий видобуток в Бразилії та Гаяні. Однак це не буде відбуватись швидко, на нарощування цього видобутку підуть місяці. Але це вже запущено в роботу.
Всякі паралелі кульгають, коли ми порівнюємо економічну кризу 1973 року і нинішню. Схоже на те, що ця буде більш потужною. Просто після першого шоку у березні вона розгортається більш плавно, принаймні поки що.
А порівняння в чому важливе? Якщо пригадати, тоді стався мало не чотирикратний стрибок ціни на нафту, потім, коли у 1979-му відбулася антишахська революція й до влади прийшли аятоли, знову був майже трикратний стрибок і ситуація теж погіршилася. Через рік почалася ірано-іракська війна, і ціни ще раз підскочили – десь на 25%.
Але! Попри те, що противники обстрілювали танкери, які ходили через по Перській затоці й через Ормуз (Іран – іракські, Ірак – іранські, а далі – кого бачу, по тому й б’ю), в середині 1980-х ціни на нафту обвалилися. Чому? Тому що війна війною, а ринок потребує нафти, її видобувають й танкери мають її доставляти. Так що з цього погляду нинішня ситуація буде доволі схожа, адже Ірану теж потрібно експортувати свою нафту тим же Ормузом. Так, Перська затока обмежена у своїх логістичних можливостях, але інші експортери будуть нарощувати обсяги. Тим більше, коли вони не є членами картелю ОПЕК+, в них руки розв’язані. Думаю, що це певною мірою стабілізує ситуацію. Бо насправді ціна нафти могла б бути більша.
Ну і плюс, звісно, що за цих обставин з викопними ресурсами, нафтою і газом, курс на відновлювальну енергетику отримує додатковий імпульс, як це засвідчила нещодавня зустріч міністрів енергетики країн Європейського союзу. Так, відновлювана енергетика річ більш дорога, але зараз перехід до неї прискориться. Так що попри весь негатив, важливо помічати, що криза – це не тільки виклики та проблеми, а й можливості.
– Читала, що зараз виробники електроавтівок в шоколаді – набагато збільшився попит.
– Це правда. Але тут є інший бік медалі – ситуація складається на користь китайського, а не європейського виробника. Китайці захопили лідерські позиції. Собівартість їхньої продукції значно нижча. І для європейців це добрий імпульс для розвитку цього сектору.
– Про кризу навколо нафтопроводу «Дружба». Ви давно говорите про те, що «треба припинити транзит нафти, на якому Росія заробляє гроші на війну». 27 січня після російської атаки була пошкоджена ділянка в районі Бродів. Через це зупинилося постачання до Угорщини та Словаччини, які історично залежать від цієї труби. Вони тиснуть на Україну, Угорщина взагалі звинувачує нас у «політичному блокуванні». Європейський союз погодився фінансувати ремонт і надати технічну допомогу, щоб зробити систему більш стійкою до атак. Як ситуація може розвиватися далі?
– На мій погляд, ми як держава повинні виходити з позиції, що назад немає вороття. Росія продовжує завдавати ударів по нашій паливній інфраструктурі. Нафтоперекачувальна станція у Бродах була уражена саме ударом російського БПЛА. Однак «Укртранснафта» оголосила тендер на виконання не просто ремонту, а реконструкції та модернізації лінійної виробничо-диспетчерської станції.
Але нам немає ніякого сенсу відновлювати роботу «Дружби» для транспортування російської нафти. Ми маємо цілком обґрунтовану позицію. В пункті 3 статті 276 «Збій у постачанні» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом чітко вказано: «Сторона не повинна нести відповідальності за переривання або скорочення постачання відповідно до цієї статті, якщо Сторона не має можливості постачати енергетичні товари внаслідок дій, пов’язаних з третьою країною або особою, яка знаходиться під контролем чи юрисдикцією третьої країни». А це була дія третьої сторони, тобто Росії.
Росія запропонувала Угорщині брати нафту в Новоросійську, везти танкерами через Босфор та Дарданелли в бік Адріатичного моря на хорватський термінал Omisalj. Однак річ у тім, що Хорватія внесла корективу, що не буде транспортувати російську нафту по своїй системі JANAF. Угорщина має можливості брати нафту на середземноморському ринку, ба більше, MOL Group, яка є власником НПЗ як в Угорщині, так і в Словаччині, має 9,57% видобутку в Азербайджані в рамках консорціуму «Азері – Чираг – Гюнешлі» (MOL Group у листопаді 2019 року придбала частку американської компанії Chevron). Тобто в них є своя нафта на Каспії, яка нічим і ніяк не обмежена. І так само є частка 8,9% в нафтопроводі Баку – Тбілісі – Джейхан, по якому ця нафта йде на середземноморське узбережжя Туреччини й танкерами може бути доставлена по морю до того ж терміналу Omisalj, а потім прокачана через нафтопровід Adria до угорського і словацького нафтопереробних заводів.
Тобто жодних проблем немає, а забаганки Орбана – це забаганки Орбана. Отримувати нафту з Росії за спеціальною ціною – цей бізнес триває десятки років. На ньому тримаються режими Орбана і Фіцо. Тому тут є претензія до європейської сторони щодо послідовності їхньої санкційної політики. Спроба типу «ми дамо вам гроші, а ви відремонтуєте й будете далі транзитувати російську нафту» приходить в розбіжність з цією політикою. У 2022 році у шостому пакеті санкцій ЄС зробив тимчасовий виняток (не назавжди!) для трьох країн – Угорщини, Словаччини й Чехії. Чеська республіка сумлінно підійшла до питання позбутися залежності від російської нафти й все виконала. Майже рік вони не імпортують російську нафту через «Дружбу», оскільки перейшли на інший маршрут через Адріатику – італійський термінал Trieste ітрансальпійський нафтопровід TAL.
А Угорщина і Словаччина нічого не робили. Та їм нічого й не потрібно робити, бо в них все є, щоб брати неросійську нафту і транспортувати по Adria. Щодо нафти з «Дружби» за спеціальною ціною від Кремля – це принципова позиція Орбана. Попри те, що Угорщина є членом ЄС, така поведінка не може бути підтримана Єврокомісією, оскільки це протирічить курсу ЄС – повністю позбутися імпорту російських нафти й газу.
А тут якраз трапилась добра нагода – Росія сама допомогла позбутися залежності від нафти цим двом країнам-членам ЄС. Так само, як у 2021 році допомогла Європейському союзу, коли «Газпром» припинив постачання по газопроводу Ямал – Європа. А у 2022-му в них чомусь стали ламатись турбіни газокомпресорних станцій на «Північному потоці – 1». Тому в кінці літа вони повністю зупинили транспортування по ньому. І, як бачимо, Європейський союз без російського газу не сконав.
Росія вдарила по «Дружбі». Тож варто скористатись цим. Я розумію, що зараз йде дипломатичний пінг-понг з тим, щоб дотягнути до виборів в Угорщині, які пройдуть 12 квітня. Але буде абсолютно алогічно виглядати, якщо виборці проголосують за Мадяра, а ми відновимо постачання туди російської нафти, щоб Кремль підсадив на нафтову голку тепер і його уряд.
Власне кажучи, з Орбаном так і трапилось. Адже він починав свою політичну кар’єру як такий собі критик авторитаризму, був в обоймі Сороса, якого з часом зробив уособленням глобальних сил зла. А з 2008 року його політичні маяки зазнали різкої трансформації. Дешева російська нафта і газ за спеціальною ціною зробили свою справу. Для Росії це улюблена методика незалежно від того, хто сидить в керівному кріслі в тій чи іншій країні, – знайти підходи й зробити пропозицію, від якої не можна відмовитися. Тому нам не потрібно допомагати Москві заробляти гроші й далі годувати її троянських коней в Європі.
«В Росії вже має місце каскадна криза по ланцюжку виробництва»
– Останніми днями ЗСУ методично перетворюють балтійські порти на декорації фільмів про апокаліпсис. Приблизно 40% експортних потужностей Росії по нафті порушено або зупинено, є проблеми з трубопроводами, є затримки та арешти їхніх танкерів. У своїй нещодавній статті «Справжня ціль – не бензин: навіщо Україна б’є по нафтохімії Росії» ви пишете, що метою окрім палива є в тому числі заводи, які виробляють велику кількість різних олив і мастил для авіації, флоту, танків та бронемашин, важких тягачів, інженерної та спеціальної військової техніки. Це все просто супер. Але такі удари поступово послаблюють енергетичний сектор, вони мають накопичувальний ефект.
А тим часом вже понад місяць російські доходи зростають завдяки високій ціні на нафту. І хоча днями «Роснефть» повідомила, що у 2025 році її чистий прибуток впав на 73%, все одно з’явилася надія на покращення фінансового стану не тільки цієї компанії. До війни з Іраном здавалося, що надія на економічне виснаження Росії обґрунтована. А зараз?
– Звісно, що для російської економіки вигідна висока ціна на нафту. Хоча вона не стане рятувальним кругом, однак дозволяє зробити якийсь допінг для бюджету війни, а не для економіки Росії в цілому. Це важливий момент.
Чому в них відбувається системне падіння економіки? Тому що пріоритет воєнним витратам – все йде в топку війни. Не даремно ж Путін нещодавно заявив, що, оскільки побільшали доходи, то нафтові компанії мають погасити банківські кредити. Тому що банківська система Росії перебуває в дуже крихкому становищі. Їхні банки понадавали кредити передусім підприємствам ОПК, які не можуть їх повернути, тому що продукція, яку вони випускають, не приносить доданої вартості. Вона згорає на полі бою в мить. А на нове виробництво потрібні нові гроші. Однак і воно так само згорає. Банки, відповідно, збільшують портфель безповоротних боргів. Тому, мовляв, треба рятувати банківську систему. Так чи інакше для Путіна і для Кремля в цілому важливо зараз ось ці додаткові гроші, які з’являються від нафтового експорту, запустити «для достиження целей СВО».
– Голова Центробанку Набіулліна постійно попереджає Путіна про катастрофу, яка наближається, повідомляють західні ЗМІ.
– Очевидно, що Набіулліна панікує, бо народ побіг в банки забирати гроші з депозитів. Насправді тих грошей вже майже немає, бо всі вони йдуть на війну. Але ніхто ж це не показує, це закрита статистика.
А зараз про один з парадоксів. Відомо, що рубль послаблюється. З одного боку, це робиться навмисно, тому що тоді виручка в іноземній валюті, яку конвертують в рублі, дає можливість більшою мірою профінансувати воєнні витрати. І це вигідно з погляду на фінансування бюджету війни й взагалі державних витрат, тому що з’являється велика рублева маса. З іншого боку, пересічний вкладник банку, який бачить, що рубль знецінюється, а ціни ростуть, біжить знімати свої гроші, щоб купити якусь іноземну валюту.
Набіулліна чудово розуміє: якщо здійметься паніка, то настане фінансова катастрофа й тоді навіть реформа в стилі колишнього радянського прем’єр-міністра Павлова може не допомогти. Тому цей допінг нафтодоларів протягом короткого часу не зможе справити якогось серйозного ефекту на загальний стан російської економіки. Якщо Магнітогорський металургійний комбінат, один з найбільших виробників сталі, різко зменшив обсяги роботи й зупинив частину потужностей, це означає, що вже має місце каскадна криза по ланцюжку виробництва.
Металургія скорочує випуск продукції, тому що немає попиту, бо такі підприємства, як КамАЗ, ВАЗ, ГАЗ і т.д., ще минулого року радикально зменшили виробництво через брак грошей. Плюс китайський імпорт різних дешевих легкових і вантажних автомобілів загнав російське автомобілебудування під плінтус.
Відповідно, виробництво металопродукції стає надмірним. І це вже ті явища, яким навіть фінансовий допінг не допоможе. Навряд чи хтось буде купувати недостатньо якісний і дорогий автомобіль Волзького автозаводу, коли є більш доступний китайський.
Тому в цілому ситуація для російської економіки дійсно не виглядає рятівною. А дії Сил оборони України по ураженню ворожої паливної логістики є абсолютно правильними. Є відома аксіома: коли в баках танків або літаків є пальне, це не є запорукою перемоги, але коли там пального немає, то це 100% запорука поразки.
– Наступна тема – загроза повернення російського газу на європейські ринки на тлі напруженості на Близькому Сході. Катар — один із найбільших експортерів скрапленого газу. Він забезпечує приблизно 20% світового LNG. Однак через війну постачання різко скоротилися або зупинилися. Це спричинило стрибок цін і глобальний дефіцит газу. Тому є попит на будь-які альтернативи, включно російське блакитне паливо. Європа офіційно рухається до повної відмови від нього до 2027 року, при цьому залишається залежною від імпорту. Уже з’явилися дискусії про послаблення курсу та відтермінування відмови. Політична ціна цього питання дуже висока.
– Поки ми бачимо збереження принципової позиції Європи, що повернення до російського газу не буде. Але зараз такі дискусії значною мірою підігрівають зацікавлені кола, скажімо так. Оживився американський потенційний інвестор, який виявив інтерес до купівлі та перезапуску вцілілої нитки «Північного потоку-2». Ми чудово розуміємо, що за цим стоять Кремль та «Газпром», які отримують вікно можливостей, як вони вважають. Проте тут на що потрібно звернути увагу? Катарський газ ніколи не відігравав якоїсь фундаментальної ролі на європейському газовому ринку. Так, його присутність впливає на ціни на газ. Бо якраз з появою скрапленого газу в великих обсягах сформувався глобальний газовий ринок.
До того було три окремих регіональних ринки, ніяк не пов’язані між собою, – європейський, північноамериканський і азійський. Зараз вони всі пов’язані завдяки скрапленому газу. Але на європейському ринку катарський газ займав всього десь 4%. Це не 46%, як було у Росії на початку 2020-х. І то Європа достатньо пережила шок, коли перервався цей потік.
Так само і тут. Тим більше, що брак постачань з Катару компенсується постачаннями скрапленого газу зі США. Це великий плюс для американців, хоча, звісно, для європейців виглядає не так добре з погляду ціни. До речі рівно десять років тому, у квітні 2016-го, перший американський танкер зі скрапленим газом прийшов в Європу, на СПГ-термінал в Португалії.
Зараз Сполучені Штати – постачальник номер один скрапленого газу для Європи. А взагалі головний газовий постачальник, причому надійний, це традиційно Норвегія, яка не є членом ЄС. Думаю, що росіяни вже опрацьовують варіант диверсії, замаскованої під технічний інцидент, десь на газовидобувних платформах Північного моря та на підводних газопроводах, по яких норвезький газ надходить до континентальної Європи. Якщо таке трапиться, це стане серйозним викликом для ЄС.
Тоді, звичайно, ситуація буде дуже проблемною, бо сьогодні не Перська затока, а саме Північне море – це найбільший газовий хаб для Європейського союзу. До того як російські постачання припинилися, Росія була постачальником номер один, Норвегія – номер два, Алжир – номер три. Тепер топ-5 наступний: Норвегія, Сполучені Штати, Алжир, Росія, Велика Британія.
Тому для європейців проблема буде не в дефіциті газу, а в його ціні. Нюанс в тому, що азійські країни завжди давали вищу ціну. Наприклад, до Японії ніякий трубопровідний газ дійти не може, це острівна країна, тому тільки морем і тільки скраплений. Зрозуміло, що ціна на нього вища, з Австралії він чи з Катару. Так само острівний Тайвань та напівострівна Південна Корея – теж трубопроводів немає, приходить тільки скраплений газ.
Тому є традиційна конкуренція між азійським і європейським ринком СПГ, бо великі азійські економіки не мають можливості отримувати трубопровідний газ. Зараз, коли в Азії висока ціна, – це наслідок саме дефіциту постачань з Катару, які заблоковані через Ормуз.
«Терор буде продовжуватися, доки не станеться воєнний розгром агресора»
– Ми пережили найскладнішу зиму з початку великої війни. Наше виживання було безпосередньо пов’язане з доступним імпортним паливом, яке живило генератори по всій країні. Якщо війна з Іраном затягнеться, то ризики зростуть у багато разів. Ніхто не знає, що робити, якщо ціна енергоносіїв довго триматиметься на високому рівні. Звісно, що Євросоюз теж готується до енергетичної кризи та блекаутів. Але нещодавно дуже зачепило питання в соцмережах: «А що ми будемо робити, якщо не буде палива для генераторів?» Такий сценарій наш уряд розглядає, як думаєте?
– Знаєте, можна придумати багато чого. Якщо у вас вдома не буде сірників, що ви робитимете? Будете намагатися їх десь знайти й купити. Тому повна відсутність палива виглядає малореалістичною. Як я зазначив, постачання пального в нас доволі диверсифіковане. Так, можуть виникати дефіцити, але тимчасові. Для їхнього уникнення завжди створюють стратегічні резерви палива. Однак про їхній стан, як правило, не повідомляють. Це закрита інформація. Запаси є. Але ми не знаємо, наскільки вони довготривалі, тим більше в умовах війни.
Згадаймо чотири місяці паливного дефіциту у 2022 році.
– Вже й забули, що таке було.
– Так. Однак ми вигребли з того скрутного становища. Звісно, зараз можна зауважити, що ми тоді вирулили тому, що закупили тисячі паливозаправників по всій Європі й залізниця цистернами везла пальне в Україну. А от, мовляв, якщо в Європі не буде пального? По-перше, в Європі є нафтопереробка. По-друге, туди йдуть постачання – той же самий американський дизель.
Так, може статися ситуація, як нещодавно, коли шість танкерів з американським дизельним пальним, які йшли до Європи, розвернулися в бік Азії, тому що там вища ціна. Але тоді зросте попит в Європі, підвищиться ціна і знову танкери підуть в Європу. Звісно, що це, з одного боку, стимулює до економії, з іншого, вимагає більших грошей на придбання цього палива і створення запасів.
Тому я б припускав, що наш уряд зараз зайнятий, з-поміж іншого, питанням створення резерву пального на найближчі періоди. Зрозуміло, що пріоритетом поза всяким сумнівом є забезпечення Збройних Сил. Але, як говорить українське прислів’я, запас біди не чинить. Щодо сценаріїв про те, що не буде чим заправляти генератори, вони теж з розряду чуток, які деморалізують суспільство і підвищують панічні настрої.
От дивіться, десь тиждень тому в деяких магазинах зникла гречка. Гречки немає – все пропало. Там, де була, скупили по ціні 80 гривень і вище. Через пару днів вона з’явилася, і суттєво дешевше.
Такі провокативні речі зараз роблять просто – через вкиди в Telegram-каналах. Йдеш в супермаркет і, якщо там раптом якоїсь товарної позиції немає, а є табличка, що товар очікується, можна написати брехливу новину про дефіцит, поставити фото, і все – привід для паніки є. Через день товар з’явився, але інформації про це ніхто не дасть. А в когось в голові спрацює причинно-наслідковий ланцюжок – раз бракує дизпалива, значить гречку не привезуть в достатній кількості, тоді її дефіцит збільшиться. Може, і цукру не привезуть, і солі.
Ми на власному досвіді перших місяців повномасштабного вторгнення побачили, як можемо долати ці труднощі. Цією зимою теж побачили. Вже забулось позаторішнє літо, коли нищили нашу генерацію й на піку спеки були проблеми з енергоживленням.
Зараз в переліку російських цілей залізнична логістика, мости та дамби, системи водопостачання та насосні станції. В цьому контексті вони не оригінальні, до речі. Під час першої війни в Затоці у 1991 році, коли була створена міжнародна коаліція, щоб визволити Кувейт і прибрати Саддама Хусейна з окупованих територій, американці випустили по Іраку кілька сотень Tomahawk. Били не лише по енергетиці та нафтопереробці, а й по об’єктах водної інфраструктури, оскільки очікували, що в таких екстремальних умовах народ вийде на вулиці й повалить режим. Однак нічого не трапилось. Тепер Штати на такі ж граблі наступають з Іраном.
А росіяни завжди мавпують американців: «Якщо їм було так можна, то й ми можемо». Тому нам треба мати це на увазі й готуватися до нелегкого періоду. Терор буде продовжуватися, доки не станеться воєнний розгром агресора, – зазначає в інтерв’ю Today.ua Михайло Гончар.
